Вже ні для кого не секрет, що заяви (скарги) на адвокатів стали платними. Даний платіж було запроваджено як захід сприяння забезпечення адвокатської діяльності. Однак деякі скаржники сприйняли це за обмеження свого права на оскарження неправомірних дій адвоката. Подивимось на цю дискусію з точки зору законодавства.

Скільки коштуватиме поскаржитися на адвоката у 2019 році?

Плата за організаційно-технічне забезпечення розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, була встановлена рішенням Ради адвокатів України №203 від 23 вересня 2017 року (надалі, відповідно, — плата за скарги, рішення №203 і РАУ). Згідно з п.1 цього рішення вона сплачується в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на день подання заяви (скарги).      Цей показник встановлено ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2019 рік”, і відповідно до нього за подання кожної заяви (скарги) на адвоката у поточному році скаржники сплачуватимуть:

• із січня по червень — 1921 гривню;
• з липня по листопад — 2007 гривень;
• у грудні — 2102 гривні.

          Хто сплачує за скарги?

Коло заявників (скаржників) визначено ч.1 ст.36 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” (Закон про адвокатуру) та  п.п.9 і 10 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням РАУ №120 від 30 серпня 2014 року (з подальшими змінами та доповненнями, надалі, — Порядок №120).

Право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.

Ними можуть бути:

• громадяни;
• суди;
• судді;
• слідчі органи;
• рада адвокатів регіону або її члени;
• адвокати;
• об’єднання адвокатів;
• адвокатські об’єднання;
• адвокатські бюро;
• підприємства;
• установи;
• організації;
• інші особи.

Без копії квитанції про сплату за заяву (скаргу) таке звернення не лише залишається без розгляду, а навіть не реєструється (п.п.14 і 20 Порядку №120).

Однак не всі заявники (скаржники) оплачують подачу заяв (скарг). Зокрема, п.2 рішення №203 від цієї плати звільнені:

а) заявники (скаржники), які мають відповідні пільги щодо звільнення від оплати судового збору та визначені Законом України “Про судовий збір”. До речі, за ч.1 ст.4 цього Закону, на відміну від плати за скарги, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду;

б) органи адвокатського самоврядування, їх робочі органи (комітети, центри, комісії та ін.);

в) суди, що звертаються з заявами (скаргами) в рамках, наданих їм повноважень процесуальним законодавством України. Цікавий підхід, адже одним з аргументів на користь встановлення плати за скарги було зменшення тиску на адвокатів через звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури саме з боку цих суб’єктів;

г) особи, які перебувають у місцях позбавлення, обмеження волі, місцях тимчасового тримання або під вартою, якщо заява (скарга) подана через установу, в якій перебуває скаржник. Тобто в разі подання заяви (скарги) через інших адвокатів такий заявник (скаржник) повинен оплатити своє звернення.

          Компетенція РАУ і плата за скарги

В преамбулі рішення №203 зазначено, що РАУ прийняла його, керуючись ст.ст.55 і 58 Закону про адвокатуру та Положенням про РАУ. Дійсно названими статтями Закону одним із завдань цього органу адвокатського самоврядування визначено сприяння забезпеченню гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних і соціальних прав адвокатів. При цьому утримання органів адвокатського самоврядування може здійснюватися за рахунок не лише:

• плати за складання кваліфікаційного іспиту;
• щорічних внесків адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування;
• відрахувань кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури на забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури;
• добровільних внесків адвокатів, адвокатських бюро, адвокатських об’єднань;
• добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, —

а й інших не заборонених законом джерел.

Згідно ж із п.1 Положення про РАУ цей національний орган адвокатського самоврядування діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України (НААУ). А за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності НААУ є державне управління загального характеру (клас 84.11 КВЕД-2010). Це включає в себе виконавчу та законодавчу діяльність центральних, регіональних і місцевих органів державного управління, а, значить, дає право РАУ приймати нормативно-правові акти.

А саме таким і є рішення №203 в розумінні п.18 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), оскільки воно встановлює загальне правило і розраховано на довгострокове та неодноразове застосування.

Інший бік закону

Нормативно-правовий характер актів РАУ підтверджується їх обов’язковістю, визначеною ч.1 ст.57 Закону про адвокатуру.

Однак привертає увагу наступне: згідно з даною нормою рішення названого органу є обов’язковими лише для адвокатів.

Адже, як згадувалося в статті “Адвокатські внески: все, що ви маєте знати”, адвокатське самоврядування є гарантованим державою правом адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Тобто РАУ не може встановлювати обов’язки фізичних і юридичних осіб, які не є адвокатами чи адвокатським об’єднаннями (адвокатськими бюро).

Крім того, варто згадати ст.12 Закону України “Про звернення громадян” (Закон про звернення). Нею передбачений вичерпний перелік законодавства, що встановлює інший порядок розгляду заяв і скарг громадян, на який дія цього Закону не поширюється. І Закон про адвокатуру у ньому відсутній.

У свою чергу, ст.21 Закону про звернення встановлює, що органи державної влади, місцевого самоврядування, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати.

Отже, за логікою законодавця, заява (скарга) на дії адвоката повинна розглядатися кваліфікаційно-дисциплінарною комісією без стягнення плати. А встановлення такої, ще й у розмірі прожиткового мінімуму для працездатної особи, відповідно, обмежує права громадян на звернення і на захист від незаконної чи неетичної дій адвокатів.

При цьому відповідно до ч.ч.1 і 3 ст.264 КАСУ нормативно-правові акти суб’єктів владних повноважень можуть бути оскаржені до адміністративного суду на предмет їх законності та відповідності актам вищої юридичної сили протягом всього строку їх чинності.

Тобто кожна фізична чи юридична особа, яка вважає, що плата за скаргу на адвоката суперечить чинним законам України, може оскаржити рішення про її встановлення до адміністративного суду.

 

Наталія Мороцька, адвокат

---