Навіть у разі, коли стаття формує в читачів думку про порушення політиком норм моралі, неправильну поведінку в суспільстві тощо, для вирішення питання про наклеп слід враховувати додаткові фактори.
Які саме – Європейський суд з прав людини нагадав у рішенні у справі “Скудаєва проти Росії” (заява № 24014/07), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.
У 2006 році Анна Скудаєва написала статтю для місцевої газети про корупцію серед чиновників, зокрема й губернатора Костромської області Віктора Шершунова.
У публікації містилася фраза: “Незважаючи на всю серйозність пред’явлених заступнику звинувачень, губернатор Шершунов усіма силами намагався вигородити свого підлеглого, намагаючись зберегти “честь мундиру”.
Через такі заяви губернатор ініціював проти журналіста та видання цивільне провадження про наклеп.
Журналіст та видання виходили з того, що речення не може бути перевірене на відповідність його дійсності, адже є вираженням суб’єктивної думки автора, тобто оціночним судженням.
Водночас суд став на бік позивача і присудив 500 рублів компенсації. Виходили з того, що поширені про губернатора відомості є наклепницькими, оскільки формують у читачів думку про порушення ним норм моралі і моральності, неправильну поведінку в суспільстві, ігнорування вимог кримінально-процесуального законодавства.
Оскарження судового рішення успіху не мало, то ж журналістка звернулася до Європейського суду з прав людини, апелюючи до порушення її права на свободу вираження поглядів, гарантоване ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У Страсбурзі зауважили, що національні суди “не враховували позицію заявника як журналіста і наявність або відсутність сумлінності з її боку, позицію позивача як політика і службовця, мету, переслідувану журналісткою під час публікації статті, наявність в спірній статті питання, що становить суспільний інтерес або викликає загальну стурбованість”.
У підсумку ЄСПЛ констатував факт порушення статті 10 та присудив 2 тис. євро справедливої сатисфакції.
LegalHub також писали, що законодавець передбачив право сторін у будь-якому процесі на виправлення допущених у рішенні суду описок, помилок.