Зловживання процесуальними правами: коли господарські суди застосовують процесуальний примус

Поділіться:

З 15 грудня 2017 року до завдань учасників господарського процесу добитися задоволення позову або відмови в ньому додалося ще одне: довести, що їхні дії є добросовісним користуванням процесуальними правами, а не зловживанням ними. За рік застосування цієї новели законодавства суди визначили межі застосування процесуального примусу.

          “Піди туди, не знаю куди!” або невизначений обов’язок

До набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017  №2147-VIII жонглювання процесуальними інструментами вважалося геніальним засобом для досягнення учасниками господарського процесу своїх цілей. Так, можна було безліч разів подавати заяви про відвід судді і тим самим відтягувати початок розгляду справи чи змусити суддю врешті-решт задовольнити заяву.

Ще одним методом затягування процесу була подача клопотань про призначення експертизи, кількість яких також не обмежувалася, а їх задоволення призводило до зупинення провадження.

Користуючись забороною повторної участі в розгляді справи судді, можна було подати кілька однакових позовів, які автоматизована система могла розподілити на різних суддів, а потім обирати, якого суддю просити залишити позов без розгляду. Або, якщо всі позови потрапили до одного, “невгодного” стороні судді, то просити про залишення всіх цих заяв без розгляду і “піти” до іншого представника правосуддя.

Все це називалося “користуванням процесуальними правами”. І хоча редакція ГПК України, чинна до 15 грудня 2017 року, зобов’язувала сторони робити це добросовісно (ч.3 ст.22), межі такої “добросовісності” визначені не були. Як і відповідальність за зловживання належними їм процесуальними правами.

Позивач, відповідач і Ко

У новій редакції ГПК України визначено межі добросовісного користування процесуальними правами не лише предметно, а й щодо суб’єктного складу. Якщо раніше ця вимога ставилася лише до сторін процесу, то нині її поширено на всіх його учасників та їх представників. Дане положення є настільки важливим, що у Кодексі його підкреслено двічі:

  • у ч.1 ст.43, згідно з якою учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається;
  • у ч.3 ст.135, якою встановлено, що у випадку невиконання процесуальних обов’язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд, з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

І тут привертає увагу наступне.

Глава 4 Розділу І ГПК України називається “Учасники судового процесу”. Вона містить § 1 “Учасники справи”, § 2 “Представники” і § 3 “Інші учасники судового процесу”. Перший з них починається зі ст.41, яка визначає склад учасників судового процесу:

  • для позовного провадження — позивач, відповідач і треті особи;
  • для наказного провадження — заявник та боржник;
  • у справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду — учасники третейського розгляду, а також особи, які не брали участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та (або) обов’язки;
  • у справах про банкрутство — учасники, визначені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Згадана раніше ст.43, хоч і включена до першого з параграфів глави, проте добросовісне користування процесуальними правами ставить в обов’язок “учасникам судового процесу”, а не “учасникам справи”. При цьому до інших учасників судового процесу ст.62 Кодексу віднесені помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст.

Виходить, що законодавством передбачено можливість застосовувати заходи процесуального примусу за зловживання процесуальними правами і до працівників суду та експертів.

Де вони, межі пристойності?

Нормою ч.2 ст.43 ГПК України функцію визначення дій учасників процесу зловживанням процесуальними правами законодавець поклав на суд, який приймає рішення залежно від конкретних обставин. Однак орієнтири для цього все таки визначив. Ними є:

  • загальна ознака дій, якою є суперечність завданню господарського судочинства, тобто справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляду інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави;
  • невичерпний перелік дій, які мають явний характер зловживання.

До останніх віднесено:

  • подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана). Наприклад, апеляційне оскарження ухвали про відмову в призначенні експертизи, яка не передбачена ч.1 ст.255 ГПК України;
  • подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Тобто заява про відвід або клопотання про призначення експертизи, в задоволенні яких суд відмовив, не можуть бути подані повторно;
  • подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Тобто “обрання” судді шляхом подачі кількох позовів законодавець визначив як зловживання;
  • подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Наприклад, позов до директора підприємства про стягнення заборгованості за договором поставки товару на підставі того, що він підписав цей договір і є особою, яка контролює його виконання. Такий позов має очевидно штучний характер і може бути поданий у разі, якщо на рахунку підприємства немає коштів, а у його директора є і кошти, і майно для погашення заборгованості;
  • необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
  • укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Зловживання правами в очах суддів

Як же судді використовують надану їм компетенцію щодо застосування процесуального примусу до тих, хто зловживає правами? По-перше, вони роблять це виключно в межах певного провадження. Так, своїми ухвалами:

  • від 29.10.2018 р. — у справі №905/1309/17;
  • від 26.11.2018 р. — у справі №914/1033/18 —

Верховний Суд України відмовив у стягненні штрафу з осіб, дії яких містили ознаки зловживання, через те, що заяви про це були подані за межами розгляду касаційних скарг.

Також судді господарських судів звертають увагу на те, що зловживанням є не будь-яка процесуальна дія учасника процесу, а лише та, яка має насамперед ознаки:

  • неодноразовості.

На це вказали як Господарський суд Львівської області у своїй Ухвалі від 28.09.2018, у справі №914/2264/17, так і Господарський суд Донецької області від 21.11.2018, у справі №905/3238/16. Обома ухвалами з учасників процесу було стягнуто штрафи саме за повторні дії, на неправомірність яких їм вказувалося раніше;

  • очевидної направленості на перешкоджання правосуддю. Так, Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.07.2018 у справі №916/1503/18 було оштрафовано позивача, який подав три однакові позови, два з яких — з інтервалом  у часі 5 хвилин. Саме це суд назвав “яскравим прикладом зловживання процесуальними правами”.

Отже, можна сказати, що суди отримали доволі ефективні інструменти для упорядкування господарського процесу.

 

Наталія Мороцька, адвокат

Поділіться: