Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру мнімальної зарплати, а не розрахункової величини.

Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові №468/901/17-ц.

LegalHub публікує текст постанови та її короткий зміст.

 

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

4 грудня 2019 року                           м.Київ                               №468/901/17-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СИНЕЛЬНИКОВА Є.В. (суддя-доповідач),
суддів: ОСІЯНА О.М., САКАРИ Н.Ю., ХОПТИ С.Ф., ШИПОВИЧА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 11.10.2017 та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 4.12.2017.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року Особа 1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Херсонській області, Прокуратури Херсонської області, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 5.04.2012 біля стоянки АЗС «Укртатнафта» у м.Херсоні його без будь-яких пояснень було затримано працівниками міліції, проведено особистий обшук та обшук належного йому транспортного засобу. Після таких дій слідчим було оглянуто речі, які залишились у автомобілі, та складено протокол огляду місця події. Можливості брати участь у слідчих діях надано не було, як і не надано копії протокола обшуку.

10.04.2012 слідчим СВ Суворовського РВ ХМУ УМВС в Херсонській області Платок Т.М. складено протокол затримання позивача за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК.

Постановою Суворовського райсуду від 13.04.2012 продовжено строк затримання Особи 1 до 10 діб. Наступною постановою Суворовського райсуду від 19.04.2012 обрано щодо позивача запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжено постановою Дніпровського районного суду м.Херсона від 5.09.2012. Особа 1 вказав, що лише постановою Дніпровського райсуду від 16.04.2013 його було звільнено з-під варти та обрано інший запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Постановою Херсонської місцевої прокуратури від 12.07.2016 закрито кримінальне провадження стосовно нього на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК.

Позивач зазначив, що загалом протягом року, починаючи з 5.04.2012 до 16.04.2013, його було незаконно позбавлено волі на підставі необґрунтованої підозри, а також 4 роки і 3 місяці, з 13.04.2012 до 12.07.2016, він незаконно перебував під слідством та судом.

Крім того, в рамках кримінальної справи слідчими під час проведення обшуку автомобіля та житла було безпідставно вилучено належне йому майно, яке після закриття кримінального провадження не було йому повернуто.

Позивач стверджував, що внаслідок незаконного затримання, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, тримання під вартою, незаконного перебування під слідством та судом, порушення недоторканності житла (при незаконному обшуку), порушення права на володіння та користування майном, яке було вилучено при проведенні обшуків і частина з якого в подальшому зникла, він зазнав моральних страждань.

Із урахуванням зазначених обставин Особа 1 просив стягнути на його користь суму у розмірі 1011800,00 грн., яка складається з:

— 163200,00 грн. (3200 грн. (розмір мінімальної заробітної плати) х 51 місяць за час перебування під слідством та судом);

— 153600 грн. (3200 грн. х 4 (кількість розмірів мінімальної зарплати) х 12 місяців) за час незаконного перебування під вартою;

— 32000,00 грн. (сатисфакція за порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо порушення недоторканності житла та володіння позивача);

— 663000 грн. (сатисфакція за порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції щодо порушення прав позивача на володіння власним майном).

Також позивач просив зобов’язати прокурора Херсонської місцевої прокуратури скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Суворовського райсуду від 4.04.2014, та повернути належне йому майно, вилучене 5.04.2012, під час огляду транспортного засобу марки Chevrolet модель Lacetti NF 193, реєстраційний №1, та обшуку житла за Адресою 1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баштанського райсуду від 11.10.2017 позов Особи 1 задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь Особи 1 120000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом відшкодування за рахунок держави завданої моральної шкоди неправомірними діями органів досудового розслідування і прокуратури щодо позивача. Шкода, завдана позивачу незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, та шкода, завдана незаконним триманням позивача під вартою, підлягають самостійному обрахунку і відшкодуванню. Моральну шкоду за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності розраховано, виходячи з розміру однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць, а за незаконне тримання позивача під вартою — з розміру двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць тримання під вартою. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, районний суд виходив із розміру мінімальної заробітної плати у сумі 1600 грн., посилаючись на п.3 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про винесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016, в якому зазначено, що мінімальна зарплата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Вказано, що до внесення змін до законів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням АСМО від 4.12.2017 апеляційні скарги ГГУ НП в Херсонській області, ДКС та Особи 1 задоволено частково. Рішення Баштанського райсуду від 11.10.2017 в частині задоволених вимог змінено, стягнуто з держбюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь Особи 1 100800,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що слідство у кримінальній справі за обвинуваченням Особи 1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.289, ст.198 КК, тривало 51 місяць. З них 12 місяців позивач перебував під вартою.

У зв’язку з цим, враховуючи глибину та тривалість моральних страждань у різні періоди, а саме — перебування позивача під слідством і під вартою та просто перебування під слідством, апеляційний суд дійшов висновку про різну глибину моральних страждань, а відповідно, і різний розмір відшкодування шкоди.

Так, у першому випадку достатнім і належним відшкодуванням моральної шкоди визнана сума у розмірі 38400,00 грн., де базовим критерієм нарахування слід вважати подвійну мінімальну заробітну плату, визначену у розмірі 1600 грн. (12 місяців х (2 х 1600 грн.)).

У другому випадку (під час перебування під слідством) достатнім і належним відшкодуванням є сума в розмірі 62400,00 грн., де базовим критерієм нарахування слід взяти встановлену розрахункову величину — 1600 грн. (39 місяців х 1600 грн.). Таким чином, загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 100800,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі Особа 1 просить рішення Баштанського райсуду від 11.10.2017 та рішення АСМО від 4.12.2017 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення — про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору судами застосовано закон, який не підлягав застосуванню. Змінюючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд застосував положення законодавства, які не підлягали застосуванню, оскільки закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII був підписаний Президентом 6.12.2016, тобто коли станом на 1.12.2016 був установлений розмір мінімальної зарплати у сумі 1600 грн. відповідно до ст.8 закону «Про державний бюджет України на 2016 рік» №928-VIII. Однак закон «Про державний бюджет України на 2017 рік» №1801-VIII, яким встановлено мінімальний розмір заробітної плати у сумі 3200 грн., був підписаний Президентом 21.12.2016, тобто пізніше від закону №1774-VIII. При вирішенні цієї категорії спорів суд має виходити з такого розміру мінімальної зарплати, що діє на час розгляду справи.

Отже, доводи касаційної скарги стосуються неправильного визначення судами розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування позивача під слідством, а тому в іншій частині судові рішення не підлягають касаційному перегляду з огляду на положення ч.1 ст.400 ЦПК <…>.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10.04.2012 Особа 1, Інформація 1, був затриманий в порядку ст.115 КПК та згідно з постановою Суворовського районного суду м.Херсона від 13.04.2012 строк затримання Особи 1 продовжено до 10 діб.

Постановою Суворовського райсуду від 19.04.2012 обрано щодо позивача запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

30.07.2012 прокурором Суворовського району м.Херсона затверджено обвинувальний висновок. Кримінальна справа за обвинуваченням Особи 1 направлена до суду в порядку ст.232 КПК (у редакції 1960 року).

Постановою Дніпровського райсуду від 16.04.2013 кримінальна справа направлена прокурору Суворовського району для проведення додаткового розслідування, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний Особі 1, замінено на підписку про невиїзд.

Постановою прокурора Херсонської місцевої прокуратури про закриття кримінального провадження від 12.07.2016 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013230040004305 від 8.08.2013 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.198, ч.2 ст.289 КК, стосовно Особи 1 закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК, яка передбачає закриття кримінального провадження у разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Отже, встановлене свідчить про те, що у період з 10.04.2012 до 12.07.2016, що становить 51 місяць, позивач перебував під вартою, на підписці про невиїзд та під слідством.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до чч.1 та 2 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з п.2 ч.2 ст.1167 ЦК, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У чч.1 та 2 ст.1176 ЦК визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.1 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з п.2 ч.1 ст.2 зазначеного закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Суди правильно встановили, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки перебував під слідством протягом 51 місяця, до нього були застосовані запобіжні заходи.

Відповідно до п.5 ст.3 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в ст.1 цього закону випадках.

Згідно з чч.2, 3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно зі ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, апеляційний суд виходив із того згідно з пп.3 та 9 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності 1.01.2017, мінімальна заробітна плата не підлягала застосуванню як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн. Тобто суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що при визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати на рівні 1600 грн. за кожен місяць перебування позивача під слідством.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 2.12.2015 у справі №6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Отже, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, помилково застосував розрахункову величину мінімальної заробітної плати у розмірі 1600 грн.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, підстави для застосування п.3 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016 відсутні.

Таким чином, враховуючи положення ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати у сумі 3200 грн.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам ВС, викладеним у постановах від 4.06.2018 у справі №489/2492/17, від 13.06.2018 у справі №464/6863/16, від 21.06.2018 у справі №205/119/17, від 25.07.2018 у справі №607/14493/16-ц, від 19.09.2018 у справі №534/955/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС (ч.4 ст.263 ЦПК).

Згідно з ч.1 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але неправильно застосовано положення ч.3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», які підлягають до застосування, із урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни постанови суду апеляційної інстанції у частині визначення відшкодування завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 100800,00 грн. (який було здійснено із розрахунку 1600 грн.) до 201600, 00 грн. (виходячи із розміру мінімальної заробітної плати — 3200 грн.).

Керуючись стст.400, 409, 412, 416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 4.12.2017 у частині стягнення з держбюджету шляхом списання з відповідного рахунку ДКС, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь Особи 1 змінити, визначивши розмір відшкодування, яке підлягає стягненню, у сумі 201600,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

---