Коли ми говоримо про спільні надбання подружжя, то уявляємо передусім нерухомість, автомобіль, меблі, побутову та оргтехніку тощо. Тобто певні матеріальні речі. 

При цьому часто поза увагою залишається те, що й обов’язки чоловіка та дружини розподіляються. В даній статті розберемо цей аспект в контексті договорів позики.

ПРЕЗУМПЦІЯ СПІЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ 

Ст. 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Взагалі, сам по собі інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв’язку, і характер такого зв’язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім’ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім’ї. Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду  у справі № 638/18231/15-ц від 30 червня 2020 року.

Що це означає? Що при будь-яких діях одного з подружжя презюмується, що він діє саме в інтересах спільних, а не особистих. А отже, при укладенні договору позики одним з подружжя, іншому необхідно розуміти, що зобов’язання за цим договором спільні, незалежно від того, хто зазначений в договорі як позичальник. Так само як і те, що чоловік та дружина солідарно відповідають за зобов’язаннями, які виникають за даним договором. У разі, якщо один з подружжя вважає, що отримані кошти були використані на особисті цілі, тягар доказування лежить вже на тій стороні, яка на цьому наполягає.

Положеннями статті 65 СК України визначені правила розпорядження подружжям майном, що є об’єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з’ясована окремо.

Однак необхідно не забувати про той факт, що саме на укладення договору позики, потенційному боржнику не потрібно отримувати згоду свого чоловіка чи дружини. Це зумовлено тим, що договір позики не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (чоловікові або дружині), в останнього не виникає права власності на це майно. Воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов’язальних правовідносин. Дана позиція була висловлена Верховним Судом у Постанові від 26 вересня від 2018 року і потім неодноразово підтримана іншими рішеннями судів різних інстанцій. Після отримання коштів за договором позики грошові кошти стають спільною сумісною власністю подружжя, а обоє з подружжя відповідають перед кредитором солідарно.

ЩО Ж ТАКЕ СОЛІДАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ?

Згідно зі ст. 543 Цивільного кодексу України «у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо».

Відповідно, кредитор може пред’явити вимогу про виконання договору позики до того з подружжя, хто навіть не надавав згоду на такий договір. І якщо чоловік або дружина позичальника не згодні з такою вимогою, вони будуть змушені доводити через суд ту обставину, що грошові кошти від позики були використані не в інтересах сім’ї.

Причому необхідно звернути увагу, що грошові зобов’язання не діляться навпіл, а саме солідарно. Нещодавно була спроба довести протилежне в суді, однак Верховний Суд у своїй постанові від 7 жовтня 2020 року по справі № 205/5882/18 наголосив, що в разі укладення договору в інтересах сім’ї, подружжя відповідає саме солідарно.

Що ж робити зі спільними зобов’язаннями після розірвання шлюбу, в якому вони були отримані? Одним з варіантів його вирішення є укладення договору про поділ спільного майна подружжя. Однак необхідно пам’ятати декілька моментів.

• По-перше, дані зобов’язання за договором позики повинні бути окремо описані. Замовчування чи незазначення таких зобов’язань за договором до об’єкта поділу, не буде їх автоматично залишати за тим з подружжя, який безпосередньо підписав договір позики. Навіть навпаки: таке замовчування лишить дані зобов’язання як такі, які продовжують знаходитись у спільній сумісній власності, що має наслідком повну солідарну відповідальність кожного в подружжя за даним договором.
• По-друге, на розподіл зобов’язань за договором позики необхідно отримати письмову згоду кредитора. Ви можете здивуватися, однак дане логічно випливає з наступного. Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Укладаючи договір позики, кредитор оцінює можливості свого боржника. Якщо боржник перебуває у шлюбі та в договорі позики чітко не визначено, що позика надається для особистих потреб, кредитор потенційно аналізує, що чоловік або дружина позичальника будуть нести солідарну відповідальність за укладеним кредитним договором.  Отже, визначаючи в договорі про поділ спільного майна подружжя питання про те, хто саме буде виконувати договір позики в майбутньому, прирівнюється до угоди про зміну боржника в зобов’язанні, на що необхідна обов’язкова згода кредитора.

Таким чином, другий з подружжя, який не підписує фактично договір, повинен усвідомлювати, що зобов’язання за цим договором на нього також розповсюджуються. А замовчування чи уникання даних зобов’язань, навіть при розлученні, не звільняє його від обов’язків їх виконання.

---