Який насправді процент виправдувальних вироків?

Більшість країн міряють співвідношення виправдувальних та обвинувальних вироків. Детальніше тут

Цей показник є важливим, оскільки він дає уявлення про рівень незалежності суддів та про шанси на дотримання права на справедливий суд.

Раніше, за чинності КПК УРСР 1960 року, процент виправдувальних вироків був приблизно — 1 %.

Але вважалось, що квазівиправдувальними вироками були рішення судів про направлення справи на додаткове розслідування, яких було приблизно від 7% до 10 %.

Зараз conviction rate в Україні — приблизно біля 1 % (якщо дивитись виправдувальні вироки), або десь приблизно 0,5 % (якщо дивитись залишені в силі вироки після їх оскарження). Детально аналіз цифр можна подивитись за посиланням, а безпосередньо цифри — за іншим та ще одним

Нормальний conviction rate для демократичної країни — від 10 % до 20 %.

Загалом, співвідношення достатньо чітко видно за графіком, який наводився в статистичному дослідженні за підтримки програми USAID «Нове правосуддя».

Якщо продовжити цей графік на 2019 та 2020 рік, то ситуація кардинальним чином не змінюється.

Графік відображає ще й інший тренд — у великій кількості справ провадження закривається, хоча обвинувачений при цьому не отримує виправдання. Зазвичай підставою для закриття провадження є закінчення строків давності.

Отже, замість швидкого розгляду справ та виправдання несправедливо обвинувачених судді зазвичай затягують розгляд справи та намагаються закрити ці справи через закінчення строків.

Які можуть бути причини в цього явища?

Автор цього матеріалу робив опитування щодо причин зазначеного явища у тематичній групі «Судді та адвокати» Facebook:

45% респондентів поділяють думку саме про звичку;

20% вважали за ключову проблему відсутність передачі до суду справи з негативною судовою перспективою;

17% – страх перед прокурором або суспільством;

6% – простотою написання обвинувального вироку.

Інституційна пам’ять — інша інтерпретація «звички»

Звісно, інші чинники (окрім звички) мають певний вплив.

Але ні страх, ні необхідність збереження відносин з прокурором, ні легкість написання вироку, ні інші чинники — усі вони не можуть пояснити існуючу картину.

У прокуратурі відбувається постійна зміна кадрів. Не можна також сказати, що судді зараз чогось бояться. Скласти виправдувальних вирок теж насправді нескладно — виправдання можна завжди обґрунтувати наявністю сумнівів у вині.

Отже, наявну картину може пояснити лише механізм інституційної пам’яті, тобто та сама звичка.

Уявімо ситуацію, що у 2021 році, призначається суддя. Припустимо, що в нього немає професійної деформації — він не працював прокурором чи правоохоронцем. Але оскільки він стає членом колективу суду та бачить рішення інших суддів, ймовірно радиться з ними, то він таким чином копіює їх поведінку. Ті судді, на яких орієнтується наш суддя, були призначені наприклад у двотисячних, і вони теж копіювали поведінку своїх раніше призначених колег.

Таким чином, судді змінюються, а процес — залишається. Сучасні судді пов’язані інституційною пам’яттю з суддями, які працювали під час СРСР.

Цим і пояснюється наявний обвинувальний уклін українських суддів.

Короткі публікації Тимура Михайлова читайте в його телеграм-каналі Всередині судді 

---