Оплата послуг адвоката: позиція ВС щодо підтвердження надання правничої допомоги
Цивільне, господарське та адміністративне судочинство об’єднані основоположним принципом, що полягає у забезпеченні відшкодування витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення. До складу таких витрат входять, у тому числі, і витрати на правничу допомогу.
Юристка Pavlenko Legal Group Катерина Максимчук детально пояснила, якими документами підтверджується оплата послуг адвоката та надання правничої допомоги на прикладі позиції Верховного Суду.
«Разом із тим, питання розподілу понесених сторонами спору витрат на правничу допомогу фактично лежить у площині судової практики: так, незважаючи на наявність детально регламентованого процесуального порядку їх відшкодування, остаточне рішення про конкретну суму грошових коштів, що підлягатиме компенсації, приймається судом. Отже, оцінюючи перспективу відшкодування витрат на правничу допомогу у рамках кожного окремого судового спору, слід не лише дотримуватися процесуального алгоритму розподілу таких витрат, але і брати до уваги правові висновки Верховного Суду.», – підкреслює Катерина Максимчук.
У даному матеріалі через призму актуальної судової практики та норм процесуального законодавства України окреслено перелік документів, необхідних для підтвердження понесення витрат на правничу допомогу.
Насамперед слід зауважити, що процесуальний алгоритм доведення розміру витрат на професійну правову допомогу передбачає подання стороною судового процесу:
- попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат – разом із першою заявою по суті спору відповідно до статей 134 ЦПК України та 124 ГПК України (нормами КАС України не встановлено обов’язку попереднього визначення розміру витрат);
- доказів понесення судових витрат – до закінчення судових дебатів або, за попередньою заявою, протягом 5 днів після ухвалення судового рішення (у порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України, ч. 8 ст. 129 ГПК України, ч. 7 ст. 139 КАС України).
Як вбачається з вищевикладеного, процедура відшкодування витрат на правничу допомогу є ідентичною для цивільного і господарського судочинства, та дещо відрізняється для адміністративного.
Водночас, процесуальні вимоги до доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу є тотожними для всіх видів судочинства.
Зокрема, згідно з положеннями статей 137 ЦПК України, 126 ГПК України та 134 КАС України розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами за результатом розгляду справи, визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та встановлюється на підставі наступних доказів:
- детального опису робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках надання правничої допомоги по певній справі;
- доказів вартості робіт (послуг) адвоката, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- детального опису витрат, пов’язаних із наданням правничої допомоги витрат адвоката;
- доказів здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постанові КАС ВС від 11.06.2020 по справі №821/227/17, а також у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Позаяк склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані:
- договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо;
- документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо);
- оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов’язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв:
- їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності);
- розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).
Насамкінець варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов’язаних із правничою допомогою адвоката.
Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об’єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам’ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Точка зору автора може не співпадати з офіційною позицією редакції LegalHub