Конституцією України встановлено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура і виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. За здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат має право на винагороду у формі гонорару, який сплачується клієнтом на підставі договору про надання правової допомоги.

Водночас, процесуальне законодавство відносить витрати на професійну правничу допомогу до судових витрат, пов’язаних з розглядом справи та передбачає можливість їх компенсації учаснику, на користь якого ухвалене судове рішення за рахунок іншого учасника, який програв судовий процес. Для стягнення витрат пов’язаних з наданням правничої допомоги адвоката на учасника покладається обов’язок підтвердження здійснення ним відповідних витрат та їх розмір.
Так, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України містять однакові положення, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, процесуальні кодекси вказують, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Однак, на практиці під час вирішення судом питання щодо покладення на учасника судових витрат у формі витрат на професійну правничу допомогу доволі часто постає питання щодо документа, який може слугувати належним та допустимим доказом в якості підтвердження витрат учасника справи на професійну правничу допомогу. Зокрема, судами ставляться під сумнів платіжні документи (квитанції), видані адвокатами, які не ведуть касових книг та не мають відкритого рахунку в банку. В інших випадках суди вказують на необхідність подання додаткових доказів, наприклад, видаткового касового ордера.

А тому, у даному матеріалі приділимо увагу саме документам, якими встановлюється факт понесення витрат учасником справи та підтверджується розмір таких витрат.
Так, у Постанові Північно-Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2019р. по справі № 906/194/18 апеляційний суд відмовляючи в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу вказав, що до матеріалів справи додано копію квитанції прибуткового касового ордера адвоката, водночас, відповідачем на підтвердження доказів понесених ним витрат не надано суду видаткових касових ордерів або платіжних доручень про передачу коштів адвокату, а відтак апеляційний суд прийшов до висновку, що витрати відповідача (а не прибутки адвоката) мають бути підтверджені видатковим касовим ордером з підписами керівника та головного бухгалтера, або у випадку безготівкового розрахунку – платіжним дорученням, які суду не подані, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав включати до судових витрат по справі витрати відповідача на послуги адвоката як такі, що не підтверджені належними фінансовими документами.

У постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019р. по справі №727/4597/19 колегія суддів скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення витрат на правову допомогу зазначила, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано квитанцію відповідно до якої адвокатом отримано від позивача грошові кошти за надання правової допомоги. Однак Позивачем не надано суду доказів, що його адвокат має касу і веде касову книгу. Відтак, адвокат позивача не може сам виписувати квитанцію чи касовий прибутковий ордер про отримання коштів. Тому суд зазначає, що з наданих позивачем документів неможливо встановити точної вартості отриманих позивачем послуг, а також факт оплати вказаних послуг. Відтак, суд вважає заявлені позивачем витрати на правничу допомогу документально не підтвердженими, а отже відсутні підстави для відшкодуванні таких витрат.

Отже, з аналізу судової практики вбачається, що найбільш розповсюдженим випадком
відмови у стягнення витрат учасника справи на професійну правничу допомогу є недоведеність учасником справи факту понесення учасником справи витрат на послуги адвоката та їх розміру і неоднозначного підходу судів до визначення документу, яким підтверджуються наявність і розмір таких витрат та його форми. І як бачимо, з такою проблемою потенційно можуть зіштовхнутися адвокати, які не мають відкритого рахунку в банку, власної каси, не ведуть касової книги доходів та витрат, оскільки суди зазначають про відсутність права в останніх виписувати квитанції чи касові ордери про отримання від клієнта коштів.

Водночас, іншим судом за наявності прибуткового касового ордера та книги обліку доходів та витрат зазначається про необхідність підтвердження витрат учасником справи також видатковим касовим ордером клієнта з підписом керівника та головного бухгалтера. Тобто, очевидним є факт неоднозначного (різного) підходу судів до визначення переліку, видів та форми документів, які підтверджують понесення учасником судової справи витрат на правничу допомогу.
І ось, нарешті, Верховний Суд вирішив дану проблему, шляхом визначення переліку та видів документів, які мають враховуватися судами, як належні та допустимі докази підтвердження понесених учасником витрат на професійну правничу допомогу.
Так, у Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2020р. по справі № 727/4597/19 колегією суддів зроблено висновки, що профільний закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату, а оскільки адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність до них не можуть бути застосовані положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 оскільки останні не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку та не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну
діяльність.
У вказаній постанові Верховний Суд також зазначає, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката та одночасно доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанцію, довідку, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Отже, як випливає з вищевикладеної позиції Верховного Суду, видана адвокатом квитанція, довідка або інший документ, складений у довільній формі на підтвердження отримання від клієнта готівкових коштів за надання правової допомоги разом із договором про надання правової допомоги (актами виконаних робіт тощо) є належним доказом для підтвердження витрат учасника справи на професійну правничу допомогу.

Співавтор матеріалу: помічник юриста  “Equity”  

Олексій Кобаль

 

---