Пастка чи хитрий план: що відбувається між Китаєм та Україною
Тиждень тому нас здивували новиною, що Україна відмовилася підтримати петицію на захист уйгурів від геноциду, який їм влаштовують добрі китайські товариші. Тоді це виглядало як шантаж від Пекіна, якщо Україна стає в один ряд із західними країнами у відстоюванні спільних цінностей, то нам не поставляють китайські вакцини.
Це вже було дуже неприємно. І, скажімо так, трохи соромно.
Але тут виявилося, що все набагато глибше. І з китайської преси стало відомо, що Україна та Китай підписали якийсь секретний меморандум про залучення китайських кредитів на будівництво всього, що тільки можна побудувати. Що вдвічі дивніше, адже в Україні, навіть якщо ви підписуєте лівий папірець з лижним інструктором, то намагаєтеся розповісти про нього всьому світу в той же момент. А тут цілий Китай. Потенційні мільярди. І тиша.
В Україні часто можна почути від політиків. Давайте не будемо брати кредити МВФ. Вони нам руки викручують. У світі багато грошей. Візьмімо у Китаю. І ідея брати у Китаю часто циркулює і стає популярною. При цьому, ті ж самі політики, часто говорять про те, що МВФ заганяє Україну в борги, журяться про «піраміду ОВДП» і, взагалі, вимагають менше брати в борг. Парадокс.
І ось він у чому. МВФ дає в борг під умови, що країна буде контролювати свій дефіцит бюджету і цим призведе до скорочення боргового навантаження. Китайці не ставлять таких умов. Таким чином, об’єктивно, в результаті співпраці з Китаєм борг (боргове навантаження) зростає, що легко показати на прикладі інших країн, а з МВФ падає. Але політики, часто з’являються на проросійських телеканалах (збіг) все одно наполягають, що треба скинути борговий зашморг МВФ й брати в борг у Китаю. Мабуть, як у класово близьких товаришів.
У цьому ключова відмінність. Китай, дійсно, не виставляє умов по реформах. Більш того, Китай стимулює вас, своїми грошима, не проводити реформи. Адже він дає в борг на інфраструктуру, дозволяючи не зменшувати дефіцит бюджету. А скоріше допомагає роздмухувати прихований дефіцит, дефіцит майбутніх періодів. Китай ніби приходить до діабетика з тортом. Ідеальна модель для популістів, які не думають про те, що буде через пару років, але можуть зараз демонструвати турботу про народ. Венесуела стала такою, якою вона стала, в тому числі при тісній співпраці з Китаєм.
Китай не вимагає від вас змінюватися. У нього інша мета. Китай підтримує свої інтереси своїми кредитами. Тому що під китайські кредити уряд наймає китайську компанію яка привозить китайських робітників й вони щось будують. В результаті, країна отримує порт або дорогу, китайські компанії отримують прибуток, але країна отримує різке зростання боргу. Але проблема китайського боргу в тому, що за ним вам обов’язково доведеться платити. Державі.
Класичний приклад 一 це Чорногорія. Країна з населенням у 600 000 осіб. Яка раптом взяла кредит у Китаю на $800 млн для будівництва дороги. Для Чорногорії 一 це божевільна сума. Просто зіставте населення двох країн. Для України це було б еквівалентно одному кредиту в $40 млрд. Божевільна цифра. В результаті якої боргове навантаження перевищило ВВП Чорногорії у два рази. Зрозуміло, що віддати такий кредит країна не може. І китайці вже прийшли й вимагають. Кажуть, що їм дуже подобається порт. Наприклад. Чи важливо будувати дороги? Важливо, безумовно. Але чи можна будувати дороги такою ціною? Чи можуть вони хоч колись окупитися? Сумнівно.
Китай послідовно реалізує програму в країнах Азії, Африки й тепер дістався до України. І всюди відбувається різке зростання боргового навантаження. На додаток до інших ризиків.
Чи варто нагадувати, що зараз у світі домінує протистояння США проти Пекіна. А саме США є нашим основним союзником у протистоянні з Росією. І в нашій Конституції прописано інтеграція в ЄС і НАТО. І ми говоримо, що відстоюємо європейські цінності. Що іноді викликає сумніви, згадуючи Татарова або, наприклад, колишнього міністра культури Януковича, якого раптом висувають у керівники Мистецького Арсеналу, але декларуємо ж. Як із цим поєднується дружба з авторитарним Пекіном?
І невже ситуація з Мотор Січчю нікого нічому не навчила. Один раз потрапити в лещата геополітичного протистояння було невезінням, але повторно лізти туди ж 一 величезна дурість.
Що ще важливо у співпраці з Китаєм, так це любов Китаю до корупції. Українці часто кивають в сторону Пекіна і кажуть, що дивіться, давайте чиновників розстрілювати за корупцію, як в Китаї. Але біда в тому, що це абсолютно не знижує рівень корупції в Китаї. У китайських державних компаніях. У Китаї дуже високий рівень корупції перш за все тому, що немає працюючих демократичних інститутів, вільної преси, громадянського суспільства. Саме тому Китаю так комфортно працювати в Африці. Вони розмовляють там однією мовою. І в Україні. Тільки-тільки ми почули про скандал з корупцією при закупівлі китайської вакцини в Бразилії. Та й досвід українських закупівель китайських вакцин через посередників ніби натякає.
Китайці люблять посередників. Як і українські чиновники. І щільне співробітництво з Китаєм не сприяє боротьбі з корупцією. Цілковито. І дорога, яку будують китайці, може бути в рази дорожче, ніж дорога, будівництво якої контролює той же ЄБРР.
А якщо це хитрий план, скажете ви? Може Київ вирішив шантажувати Білий Дім дружбою з Китаєм? Вимагаючи більше підтримки в обмін на припинення флірту з Пекіном? Що ж, це було б в шаленому українському стилі. Але важко в це повірити. Особливо після вкрай незручної пози, в яку нас поставила ситуація з Мотор Січчю. Навряд чи хтось із нас міг би собі уявити, як він приходить і шантажує Дона Корлеоне. Або будь-якого іншого дона. Не той рівень. За таке зазвичай б’ють. Сильно.
Текст узято зі сторінки Фурси у Facebook.
Точка зору автора може не співпадати з офіційною позицією редакції LegalHub