Нещодавно суспільству було презентовано інновацію від міністерства юстиції України та Державної кримінально-виконавчої служби, а саме запровадження послуги з надання покращених умов, тобто платних камер, для ув’язнених.

Помічник адвоката та юристка Pavlenko Legal Group Христина Скляревська розповіла, чого насправді очікувати від нововведення.

Світова практика чи корупційна складова?

Постановою Кабінету міністрів України №305 від 22 квітня 2020 року уряд запровадив експериментальний проект щодо платної послуги з надання поліпшених побутових умов в слідчих ізоляторах України.

Відповідною постановою пропонується запровадити в окремих слідчих ізоляторах можливість для осіб, узятих під варту, на добровільній основі за відповідну плату отримати поліпшені побутові умови та харчування.

Даний проект носить строковий характер, за результатами якого буде прийнято рішення про доцільність законодавчого закріплення платної послуги з надання більш комфортних умов особам, узятим під варту.

Наразі існує багато дискусій щодо того, які реальні наміри переслідували Міністерство юстиції України та Державна кримінально-виконавча служба України, здійснюючи відповідні нововведення.  

То що ж це – корупційна складова або бажання перейняти досвід зарубіжних країн? Пропоную розібратися у даній статті.

Спочатку слід звернути увагу на основну мету цього нововведення. 

Провідними цілями запровадження в Україні даного експериментального проекту були:

• По-перше, проведення поточних та капітальних ремонтів приміщень слідчих ізоляторів для створення належних умов тримання іншим особам, узятим під варту.

Через незначне фінансування на поточні або капітальні ремонти в слідчих ізоляторах, багато приміщень перебувають практично в аварійному та непридатному для утримання в’язнів стані. Іншими словами, особи, які чекають на свій вирок, перебувають в майже нелюдських умовах. 

Тож основною ціллю даного проекту було те, щоб кошти, отримані від надання платної послуги зі забезпечення поліпшених побутових умов та харчування особам, узятим під варту, у межах експериментального проекту зараховувались до спеціального фонду державного бюджету СІЗО та спрямувались на підтримання належних умов утримання у безкоштовних камерах, та на покриття собівартості утримання камер з поліпшеними умовами.

• По-друге, прибрати «корупційні схеми» в СІЗО.

«Якщо хочеш побороти корупцію – почни нею управляти». Мабуть, саме таке гасло було в основі даного замислу.

Ні для кого не секрет, що отримання за гроші більш привілейованого становища одних в’язнів з-поміж інших вже давно є розповсюдженою практикою в слідчих ізоляторах. 

Кращі умови камери, користування мобільним зв’язком, доступ до заборонених режимом речей, вільні прогулянки та побачення з рідними за межами слідчих ізоляторів численно практикуються в пенітенціарних установах.

Таким чином, одним із замислів даного експериментального проекту було те, щоб неправомірна вигода у вигляді коштів за отримання «особливого становища» під час перебування у слідчому ізоляторі направлялась офіційно до державного бюджету.

• По-третє, зменшення витрат на виконання рішень Європейського суду з прав людини. 

Як вже було зазначено вище, говорити про відповідність українських слідчих ізоляторів нормам, яких вимагають Правила поводження з ув’язненими ООН та Європейські пенітенціарні правила, все ще неможливо.

Неналежні умови утримання у СІЗО – це одні із найрозповсюдженіших справ проти України, які розглядаються Європейським судом з прав людини (надалі – ЄСПЛ) та, як правило, результатом такого розгляду завжди є присудження грошової компенсації (приблизно 6-10 тис. євро) з державного бюджету України.

Проте, наразі багато хто вважає, що платні камери в СІЗО порушують конституційні права і свободу громадян, та є дискримінацією за ознакою майнового стану, оскільки не кожен в’язень зможе дозволити собі «комфортне ув’язнення».  

Дуже сподіваюся, що це не стане черговим приводом розгляду ЄСПЛ порушень з боку держави України.

Світовий досвіт запровадження приватних в’язниць 

Що ж стосується світового досвіду, то платні камери та взагалі приватні в’язниці вже дуже давно не є новелою для зарубіжних країн. Діяльність приватних та платних пенітенціарних установ там може здійснюватися як на засадах державно-приватного партнерства, так і повністю передаватись підприємцям або інвесторам.

Основною причиною запровадження приватних в’язниць є недостатність коштів у держави для нормального утримання системи державно-кримінальних установ.

Існують декілька підходів існування відповідних закладів. 

Деякі держави підписують договір з приватним підприємством, передають останньому керування закладом, однак охорона залишається державною. У даному випадку за підприємством закріплюється лише побутова складова: організація харчування, медичне забезпечення, освіта, реабілітаційна програма, розважання тощо. 

Є інший підхід, за яким кошти, передбачені бюджетом на утримання в’язниці, повністю передаються інвестору. І в даному випадку він керує над усім, а також додатково, завдяки працевлаштуванню утриманих, має можливість заробляти певні кошти.

Приватні в’язниці функціонують у США, Бразилії, Мексиці, Франції, Британії, Південній Кореї, Японії, Австралії, Новій Зеландії, Данії, Естонії, Чилі, Перу, ПАР.

Проте варто наголосити на тому, що і така модель існування в’язниць не є ідеальною та має негативні моменти. 

Приватні в’язниці – це,  безперечно, економічно доцільно, однак не виключає ризиків порушень прав людини та корупційної складової. 

Таким чином, наразі дуже рано говорити про дійсні наміри Мін’юсту та ДКВС запровадити платні камери у слідчих ізоляторах, оскільки проект існує лише декілька місяців.

Проте, незважаючи на дуже позитивний замисел та цілі, які є в основі даного проекту, він однозначно потребує дуже жорсткого контролю з боку держави. 

---