«Люди сприймають хабар, як мастило, що змушує рухатися бюрократичну державну машину»

Більшість пересічних громадян нашої країни, коли чують такі поняття як «корупція» чи «корупціонери», одразу починають ототожнювати їх лише з високопосадовцями, серед яких і депутати Верховної Ради України, і міністри, і керівники великих державних підприємств із заробітними платами у декілька мільйонів гривень щомісяця та інші.

Громадяни щиро вважають корумпованість влади однією з головних проблем країни, чітко підтримують посилення боротьби з корупцією, а також вимагають винесення суворих вироків корупціонерам із подальшим реальним відбуттям призначеного покарання у вигляді позбавлення волі.

Найбільш поширеними «міфами» про «корупцію», які я доволі часто чую від українців, є те, що корупція буває лише у державному секторі, або корупція буває лише на найвищих рівнях. Також деякі стверджують, що корупція можлива у будь-якому секторі та з будь-яких питань, а тяжкість покарання за корупційні злочини – це запорука у боротьбі з таким негативним явищем та стовідсоткова панацея від нього.

Деякі вищезазначені твердження були спростовані ще легендарним прем’єр-міністром Сінгапуру Лі Куан Ю, який до речі є автором бестселеру «Із третього світу в перший».

Батько «сінгапурського економічного дива» вважав вироблення антикорупційної ідеології у населення однією із основних засад боротьби з корупцією. Ідеологія не була лише простою програмою, вона стала маркером та принципами, за якими жив як сам президент, так і все населення його країни.

Варто зрозуміти, що президент або новостворений антикорупційний орган є лише рушійною силою, навколо якої повинні працювати усі елементи організаційної структури держави. Вони покликані мобілізувати та об’єднати потенціал усіх верств населення та суспільства в цілому на викорінення корупції як явища.

Вищезгаданому Сінгапурському лідеру, Лі Куан Ю, для запровадження антикорупційних реформ та появи перших позитивних змін на території невеликого міста-держави (з населенням, на той час, приблизно 2 млн. осіб) знадобилось більше 20 років. І ці результати були досягнуті при «електоральному авторитаризмі», з подекуди дуже жорсткими заходами.

Отже, поява антикорупційної ідеології у населення та подальша ментальна імплементація основних принципів та засад такої ідеології і є основною запорукою боротьби із корупцією.
Україні, в свою чергу, з її радянським минулим, відсутністю історичного досвіду як у боротьбі з корупцією, так і у розбудові антикорупційних інституцій, що водночас поєднується з великою кількістю населення, доведеться подолати більш тернистий шлях.

Результатом такої боротьби повинно стати як мінімум подолання побутової корупції, про особливості якої ми поговоримо далі.

Більшість науковців, наразі, виділяють три основні види корупції, серед яких: політична, адміністративна та побутова. Політична корупція, передусім, виникає під час прийняття нормативно-правових актів або закріплення певних правил поведінки. Адміністративна корупція виникає під час діяльності виконавчих органів влади. Побутова корупція – це корупція, учасниками якої є організації як з владними повноваженнями, так і ті, що створені для надання послуг населенню та різноманітним організаціям.

Суть побутової корупція полягає у зловживанні посадовими особами нижчого рівня, в тому числі працівниками установ та закладів охорони здоров’я, освіти, тощо фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, з метою отримання незаконних доходів.

Слід зауважити, що передумови виникнення побутової корупції несуть за собою історичне підґрунтя. Спочатку це була плата або подарунок вождю племені, а пізніше, з виникненням держави та її апарату – чиновникам. Це давало змогу особі шляхом підкупу ефективно та швидко вирішувати власні або сімейні проблеми.

Побутова корупція поширилася на українських землях у період ХVІІІ–ХІХ століть, за час входження до складу Російської Імперії, оскільки держава не забезпечувала своїх чиновників платнею та неофіційно заохочувала здирництво серед українського населення.

Поширення проявів побутової корупції в Україні зумовлене, серед іншого, і неспроможністю держави забезпечувати бюджетників належним рівнем матеріального забезпечення, прогалинами чинного антикорупційного законодавства в частині протидії цьому виду корупції та ін.

Наразі, побутова корупція в Україні охоплює різного роду галузі, в тому числі і медичні заклади, школи, дошкільні та вищі навчальні заклади, органи соціального захисту населення та пенсійного забезпечення.

Простішою мовою, побутова корупція – це хабар, який дають, до прикладу, працівникам медичної галузі або поліцейським, задля прискорення вирішення питання чи для того щоб “відмазатися” від штрафу.

Ментально українці дуже сильно звикли до «подяки» (неправомірної вигоди), яку вже фактично вимагають працівники міських лікарень, закладів освіти, в тому числі дошкільної освіти (дитячого садку), не говорячи вже про органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи та суд.

А скільки разів кожен з нас чув як хтось вихваляється своїми діловими зв’язками та можливостями вплинути на певних осіб (чи то кум, чи сват) за належну грошову винагороду? Можливість вирішувати проблемні ситуації, в тому числі проблеми із законом, за допомогою таких методів наразі є тим, чим пишається переважна більшість громадян.

Багато хто в Україні не має яскраво вираженого бажання задля знищення корупції. Владі та великому бізнесу, який не працює в правовому полі корупція вигідна. Судова гілка влади, враховуючи нещодавнє рішення Конституційного суду України та інші рішення суддів загальної юрисдикції, обома ногами давно вже в «корупційній калюжі».

Водночас, ставлення до хабарів у громадян, які опинилися у ситуації, яка б провокувала їх дати такий хабар задля уникнення проблем або швидшого вирішення свого питання неоднозначне.

Зокрема, за деякими дослідженнями, лише третина наших співвітчизників оцінили хабарі як неприпустимий спосіб вирішення своїх питань, тоді як переважна більшість знаходять для них часткове або цілковите виправдання. Так, «виправданим явищем» корупцію, у вищеописаній ситуації, назвали більшість громадян, а кожний десятий взагалі вважає її «нормальним способом швидкого й ефективного вирішення проблем».

Водій, який дає хабар працівнику поліції за заплющення очей на результати приладу для вимірювання стану алкогольного сп’яніння, або громадянин, який дарує коштовний подарунок директору школи в обмін на високі бали для своєї дитини, замість того щоб оплатити послуги репетитора (це ж складно й без гарантій), або громадянин що оплачує «послуги» лікаря акушера-гінеколога, що приймає пологи у його дружини в державній лікарні та у свій робочий час – дані приклади чудово ілюструють сучасні реалії України та, в деякому роді, сучасний менталітет українців.

Наразі переважна більшість хабарів, з вимаганням яких зіштовхується пересічний українець, пов’язана із медичною галуззю (за статистикою більше половини випадків). Також поширеними виявилися такі галузі як освіта, переважно у вищих навчальних закладах (25-30% за статистикою вимушені були давати хабарі), митне оформлення чи митний контроль, органи місцевого самоврядування тощо.

Цікавим є той факт, що за статистикою кожен десятий українець давав хабаря працівнику правоохоронних органів чи суду. Це доволі великий показник, оскільки не кожен українець за час свого життя мав проблемні ситуації із судом чи правоохоронними органами. Отже, при більш правильному опитуванні виявилося би, що кожен другий чи третій українець в ситуації, коли хабар може пришвидшити або повністю вирішити його питання, за наявності в нього прийнятної для цього суми грошових коштів, готовий скористатися такою можливістю та дати хабаря.

Мотивацією корупції в широкому розумінні є здебільшого особисте збагачення, тоді як у випадку з побутовою корупцією – це спосіб захисту від «свавілля чиновника», адже люди зазвичай несуть хабарі, задля «швидкого вирішення їхнього питання чи закриття очей на їх проступки».

Поряд зі створенням спеціальних інституцій, які будуть карати вже за фактом прояву корупції, особливу увагу, задля ефективної боротьби з побутовою корупцією, необхідно приділити саме усуненню причин її виникнення.

Важливим аспектом є усунення бюрократичних механізмів, які існують у нашій державі під час надання адміністративних послуг. Це можливо здійснити шляхом застосовування новітніх технологій (електронні черги, електронний суд, додатки на мобільних платформах тощо). Необхідно збільшувати перелік послуг, які можуть надаватися на платній основі, у випадку бажання громадян отримати такі послуги у мінімальний строк, як наприклад отримання довідки про несудимість. Також слід пам’ятати про запровадження обов’язкового медичного страхування.

Вищенаведені зміни допоможуть перевтілити неправомірну вигоду в, так би мовити, «офіційну плату за сервіс або додаткові послуги».

В той же час, при подоланні корупції на рівні правоохоронних органів та суду, поряд із формуванням загальнонаціональної ідеї про недопустимість дачі хабаря та створенням спеціалізованих антикорупційних органів, слід звернути увагу на фінансово-матеріальне забезпечення службових осіб. Підвищення окладів працівників суду та звичайних поліцейських, інспекторів, слідчих, які кожного дня безпосередньо працюють з людьми та приймають рішення щодо їх прав та обов’язків є пріоритетним у боротьбі із корупцією.

Однак, першочергово, відповідальність за існування побутової корупції все ж таки лежить на пересічних громадянах, які своїми протиправними діями у вигляді «незначної подяки» полегшують собі життя, при цьому, звинувачуючи «інших корупціонерів» у всіх бідах нашої держави.

Слід запам’ятати, що звичка полегшувати своє життя та вирішувати питання поза встановленою законодавством процедурою, шляхом надання неправомірної вигоди різного роду посадовим особам, згодом стає стилем нашого життя та зумовлює використання таких методів знов і знов, що в результаті може призвести до укорінення такого явища в нашому світогляді.

Цього неможливо допустити! Адже навіть сьогодні відсутність матеріальної «подяки» для лікаря подекуди викликає сором’язливе відчуття у пацієнта.

Таким чином, без запровадження дієвих механізмів, що унеможливлять сам факт існування побутової корупції, а також створення у суспільстві антикорупційної ідеології не можна буде побороти корупцію, навіть при функціонуванні громіздких та потужних новостворених антикорупційних органів.

---