Європейський тренд із гуманізації умов відбування покарання добрався до України. Платні камери в слідчих ізоляторах (СІЗО) – одна з найобговорюваніших й найсуперечливіших новацій, запропонованих міністром юстиції України Денисом Малюською в рамках реформування пенітенціарної системи.

Юрист та адвокат юридичної фірми Everlegal Ігор Караваєв розбирався в даному питанні та зробив висновок, чи дійсно таке нововведення від Мін’юсту може щось змінити в українських СІЗО.

«Документ, що регулює це нововведення – наказ Мін`юсту від 6 травня 2020 р. №1587/5 «Про порядок проведення експериментального проєкту щодо платної послуги з надання поліпшених побутових умов та харчування особам, узятим під варту, в слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України», – зазначає Ігор Караваєв.

Варто зазначити, що платні камери вже функціонували в Київському слідчому ізоляторі протягом 2002-2009 років, але їх закрили через корупційні оборутки персоналу. То ж, чи цього разу вдасться реалізувати ідею із запуском VIP-камер, покаже час. 

Наразі платні камери з`явилися в декількох СІЗО України, вартість перебування в яких за добу становить від 540 до 2000 грн з однієї людини.

Згідно з оприлюдненою інформацією, вартість послуги визначається адміністрацією закладу в узгодженні з ДКВС на базі економічно обґрунтованих витрат (комунальні послуги, заробітна плата працівникам, прання постільної білизни, користування мережею Інтернет тощо).

Експеримент триватиме до 31 грудня 2021 року, після чого буде прийнято рішення стосовно доцільності затвердження таких платних послуг на законодавчому рівні.   

Очікувані урядовцями плюси від цієї їніціативи: 

1. Виручені кошти мають піти на поточний і капітальний ремонт звичайних камер СІЗО.

2. Наявність платних камер дозволить владі знизити витрати на виконання рішень ЄСПЛ, адже останній присуджує виплату компенсацій, в тому числі за неналежні умови утримання в ізоляторах.

За сто днів Мін’юсту вдалося заробити понад 115 тис. грн. На думку міністра Дениса Малюськи «нехай за кращу камеру сплачують не хабар, а перерахування до бюджету». 

Проте не все так безхмарно. Так, омбудсмен Людмила Денісова вважає, що запровадження VIP-камер в українських СІЗО – дискримінаційна практика, що обмежує права заарештованих за майновим принципом. І з нею важко не погодитись.

Крім того, виплили назовні й інші, суто практичні проблеми:

– кількість камер недостатня. За підрахунками фахівців із пенітенціарної служби таких місць підвищеного комфорту має бути не менше ніж 2.5 тис., аби кожен бажаючий міг скористатися правом покращити свої умови перебування;

– кошти за платні камери будуть надходити на спеціальний рахунок без визначення цільового призначення. А це означає, що їх використання в подальшому досить незрозуміле;

– потрапити в люкс апартаменти можна лише після позитивного розгляду заяви заарештованого. Що  буде стимулювати адміністрацію закладу надавати поліпшену камеру саме цьому ув’язненому, а не іншому – риторичне питання.

За кордоном практично не існує окремих платних камер, там вже протягом довгого часу існує система приватних в’язниць. В Америці, Англії, Франції, Італії, Бразилії, Мексиці вони стали такою ж самою буденністю, як і приватні лікарні або школи. В цих країнах місця позбавлення волі не мають нічого спільного  з тим чистилищем, з яким зустрічається типовий український ув’язнений.

Приватні в’язниці, як правило, утримують приватні компанії, що укладають відповідний договір з урядовими структурами.

Але покращені побутові умови породили й ряд важливих проблем: високий рівень насильства, незаконне зберігання та споживання наркотичних речовин, надмірну трудову експлуатацію ув’язнених з метою отримання більшого прибутку тощо. Ще одна проблема – відмова приватних компаній приймати хворих та нездатних до важкої праці засуджених.

Отже, й світова система має купу прогалин. Орієнтуватися лише на неї Україні точно не варто. Наша держава повинна виробити власну концепцію з реформування пенітенціарної системи, де надання покращених камер за додаткову плату – це тільки маленький крок на шляху до позитивних змін. 

Такі зміни можна досягнути, якщо:

1. Зменшити кількість утримуваних під вартою осіб шляхом обрання таким особам запобіжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою у тих кримінальних провадженнях, у яких це допустимо;
2. Проводити капітальний ремонт будівель СІЗО, а не займатися постійними поточними ремонтами;
3. Підвищити заробітні плати працівникам ізоляторів як вразливій категорії осіб;
4. Збільшити громадський контроль за діяльністю СІЗО та в’язниць.

---