IТ-галузь на сьогодні є однією з найбільш перспективних та швидкозростаючих. Проте, звичайно, в ній, як і будь-де, виникають спори: корпоративні, податкові, господарські. А з огляду на специфіку діяльності та відносну молодість галузі вирішення таких спорів часто викликає труднощі. 

В загальному вигляді Найбільш поширеними судовими спорами в сфері ІТ є:

• Спори, пов’язані з неналежним виконанням договорів на розробку програмного забезпечення.
• Спори, пов’язані із захистом прав на інтелектуальну власність (IP-спори): щодо порушення авторських прав на програмне забезпечення, прав на торговельні марки, щодо боротьби з розповсюдженням контрафактної продукції (піратство).
• Спори, пов’язані з розголошенням конфіденційної інформації та комерційної таємниці – (NDA–спори).
• Доменні спори.
• Спори, пов’язані із захистом персональних даних в Інтернеті, захистом честі, гідності та ділової репутації.
• Спори, пов’язані з представництвом ІТ-фахівців.
• Спори на платформах/майданчиках.

ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ

Багато хто задається питанням, чи варто проводити досудове врегулювання спору? Моя відповідь: однозначно так. За 10 років роботи у судовій сфері я впевнилась у думці, що домовлятись краще на березі. Оскільки подати до суду ви завжди встигнете. Часто багато спорів можна було б вирішити шляхом переговорів,  і таким чином зберегти судовий збір, час юристів, які займаються судовими спорами і, звичайно, час.

Я знайшла для себе декілька переваг розгляду справи у досудовій площині.

• Швидкість. Наприклад, надіслану претензію за законом розглядають у місячний строк. За результатом її розгляду опонент надсилає відповідь. Так, претензію може бути прийнято або повністю чи частково відхилено.
• Економічна вигода. У цьому випадку не доведеться сплачувати судовий збір, оплачувати роботу експертних установ, послуги адвоката та не буде інших витрат, необхідних під час судового розгляду.
• Імовірність залишитись у гарних стосунках з опонентом. У разі обрання судового захисту своїх прав імовірність залишитися зі своїм опонентом у гарних стосунках менша, ніж у разі досудового вирішення.

СУДОВІ ПРИКЛАДИ

Для розуміння тенденцій вирішення спорів українськими судами розгляньмо судову практику щодо NDA, NCA, оскільки дані часто бувають досить неоднозначними.

Проаналізувавши судову практику, можна дійти висновку, що довести факт розголошення конфіденційної / комерційної інформації дуже не просто.

До прикладу, справа № 752/5775/16, у якій факт розголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці було визнано недоведеним, бо не було його документального підтвердження, а також вказівки на конкретну інформацію, яку було розголошено.

Обставини справи. Роботодавець (позивач) звернувся з позовною заявою до особи, яка працювала старшим менеджером (відповідач). Позивач зазначив, що під час працевлаштування відповідача з останнім було укладено договір про нерозголошення (Non-Disclosure Agreement).

Надалі ІТ-фахівець позивача подав доповідну записку, у якій зазначив, що відповідач здійснив несанкціонований доступ до інформації, яка містить комерційну таємницю, з подальшим її розголошенням компанії-конкуренту. Справа дійшла аж до Верховного Суду, який висловив таку позицію:

«Установивши, що позивач на підтвердження своїх вимог не надав суду жодного належного та допустимого доказу про неправомірне використання належної йому комерційної таємниці відповідачем у власних цілях, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки сам собою факт входження відповідача під час перебування у відпустці до корпоративної системи позивача не є доказом того, що він здійснив розголошення комерційної таємниці».

Попри все це, в Україні NDA діє як такий собі запобіжник і завдяки великим штрафам змушує працівника або підрядника добре задуматися, перед тим як розкривати певну інформацію. Але якщо справа все ж таки доходить до суду, позивачу потрібно мати дуже хорошу доказову базу, зібрану в законний спосіб.

Разом з тим у практиці зустрічаються позитивні рішення щодо NCA (Non-Compete Agreement), хоча такі угоди в Україні і не мають достатнього правового регулювання.

Складність судового розгляду договорів про неконкуренцію та їх визнання недійсними обумовлюється тим, що вони суперечать низці положень національного законодавства, зокрема:

• статті 43 Конституції України згідно з якою кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується;
• статті 5 Кодексу законів про праці України, яка встановлює, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності;
• статті 9 Кодексу законів про праці України, яка вказує, що умови трудових договорів, які погіршують положення співробітників у порівнянні з трудовим законодавством України, є недійсними (адже угоди про неконкуренцію можуть бути як у вигляді окремих договорів, так і складовою частиною трудових);
• статті 27 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права й обов’язки, є нікчемним.

Однак деякі останні рішення змінюють практику, і суди починають розглядати справи щодо стягнення коштів за порушення умов договорів про неконкуренцію.

Так, свіжий кейс щодо неконкуренції містить справа № 761/15245/18. Хоча він з іншої сфери, але цей прецедент може стати у пригоді тим, хто відстоює аналогічні пункти в суді. Зокрема, на користь працівника, який дотримався вимог щодо неконкуренції, було стягнуто 17 437 євро.

Обставини справи. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що між ним і відповідачами було укладено угоду про неконкуренцію. Згідно з цією угодою відповідачі повинні були виплатити позивачу кошти в розмірі 16 971 євро в разі виконання останнім умов неконкуренції, а саме: позивач не повинен провадити особисто, організовувати, засновувати особисто або через родичів / знайомих бізнес, що полягає в оптових постачаннях світильників та/або меблів клієнтам із клієнтської бази третьої особи та подібним типам клієнтів на території України.

Позивач вважає, що всі пункти угоди, якими визначено його зобов’язання, він виконав. Однак усупереч угоді відповідачі йому коштів не виплатили та добровільно виконати обов’язок за угодою відмовилися.

Тож було присуджено виплату в 16 971 євро на користь позивача, яку йому має бути здійснено під час звільнення з прив’язкою до виконання позивачем певних умов щодо неконкуренції в майбутньому (після звільнення).

Відповідачі, як самостійні суб’єкти (фізичні особи), узяли на себе зобов’язання сплатити певну винагороду позивачу, за умови нестворення ним конкуренції компанії, у якій вони є власниками, протягом визначеного періоду, що не заборонено законодавством і про що сторони, керуючись принципом свободи договору, уклали угоду про неконкуренцію відповідно до чинного законодавства з дотриманням усіх вимог ЦК України.

Матеріали справи та встановлені фактичні обставини не дають підстав вважати, що дії сторін під час укладання угоди про неконкуренцію суперечили їх волевиявленню та вимогам закону.

Сьогодні в багатьох юрисдикціях угоди про неконкуренцію є законними й широко застосовними за умови дотримання низки вимог, установлених законом та/або судовою практикою.

Наприклад, відповідно до законодавства штату Флорида угоди про неконкуренцію є законними, якщо вони відповідають таким вимогам:

1. обмеження, установлені в угоді про неконкуренцію, повинні відповідати законним інтересам бізнесу (legitimate business interest);
2. угода повинна бути обґрунтованою за обсягом і тривалістю.

Епілог.

• для правильного написання ІТ договорів залучайте і спеціалістів технічної галузі;
• міжнародний характер. У більшості випадків спори розглядають не в Україні, а передають до суду іншої держави або міжнародного арбітражу за іноземним правом. У цьому разі потрібно враховувати, що відповідно до законодавства багатьох країн право представляти інтереси бізнесу в судах мають тільки ліцензовані місцеві юристи, а тому для українських компаній важливо мати надійних партнерів-юристів у різних країнах.
• свого контрагента треба знати в лице і чітко розуміти його діяльність.
• готуйтеся, що у випадку судів, практики по ІТ спорам на сьогодні достатньо мало.

---