«Ми не зобов’язані звітувати перед нашими західними партнерами по виконанню взятих перед ними зобов’язань щодо реформи Нафтогазу і корпоративного управління».

«Якого біса наші західні партнери кидають нас в питанні Північного потоку-2 і вводять недостатньо жорсткі санкції, які можуть дозволити добудувати альтернативний маршрут».

Дійсно, якого біса? І чому ми ще не в НАТО?

Факт: США збираються ввести ослаблені санкції проти Північного потоку-2 й не збираються відправляти під санкції німців. Це робить більш імовірною добудову потоку. Що означає втрату для України на горизонті чотирьох років доходів від транзиту в розмірі $2 млрд на рік й суттєво б’є по нашій енергетичній безпеці. А може і не тільки по енергетичній. А може й раніше, ніж чотири роки.

Можна скільки завгодно бути впевненими в тому, що Захід не дасть впасти Україні й буде підтримувати її. Можна будувати собі супер геополітичні теорії в мозку. Все можна.

Тільки потім не треба засмучуватися, якщо підтримка Заходу виявляється нижчою, ніж нам хотілося б. І ми не отримуємо додаткові мільйони дози вакцин або Байден ставить на трансатлантичну єдність. Якщо підтримка йде просто по мінімуму. Щоб ви не здохли.

Тому що якщо ти не розумієш дипломатичних натяків, то тобі доводиться розгрібати наслідки іншого рівня. Пора переставати бути будівельниками, які розуміють тільки якщо з ними розмовляють матом.

Так, питання санкцій по Північному потоку-2 набагато глобальніше, ніж просто локальна українська історія. Для Байдена вкрай важлива єдність між партнерами по НАТО.

Трамп, який поводився як слон в посудній лавці, сильно послабивши позиції США у світі. Так, для Байдена пріоритетом було саме відновлення цих позицій. І це набагато важливіше для президента США, ніж дохід від продажу газу в Європу. І важливіше, бути може, ніж підтримувати Україну в протистоянні з Росією. Тому він хоче повернутися до конструктивного діалогу з Німеччиною й довести, що США є для них союзником, другом і партнером. А проти партнерів ніби не вводять санкції.

Чи могла Україна змінити цю ситуацію? А тепер вже невідомо. Коли держсекретар США відлітає з Києва з відчуттям, що його послали, то це вже не важливо. Ніхто і не буде намагатися.

Чи могла Україна вплинути на ситуацію? А тепер невідомо. Особливо після того, як вся команда Нафтогазу, яка займалася лобіюванням в питанні Північного потоку-2, була звільнена після атаки на корпоративне управління.

Вплив України дуже маленький. Це факт. І наші можливості вплинути в такому питанні мінімальні. Але після атаки на Нафтогаз вони були обнулені. І замість того, щоб зробити все можливе для того, щоб запобігти величезній проблемі, ми зробили все можливе і від нас залежне, щоб проблема виникла. І так, можливо все наші дії незначні в глобальному масштабі. Але ми точно не можемо тепер сказати, що «зробили все, що могли». Хоча дороги побудуємо більше, це факт.

І що залишається Україні? Як завжди, сподіватися на удачу. Що росіяни не встигнуть добудувати свою трубу до того моменту, як в Німеччині переможуть зелені. Вдача наше все. Надія на диво 一 наша українська традиція. Особливо після того, як ми самі все поламали.

Текст узято зі сторінки Сергія Фурси у Facebook.

---