Оригінал — на сторінці автора у Facebook 

Як відомо з останніх новин, в Україні енергетична криза. На теплових електростанціях критична ситуація з запасами вугілля, споживання електроенергії частину доби перевищує її виробництво та покривається за рахунок імпорту з Білорусі й РФ. Нацкомісія з регулювання тарифів (НКРЕКП) попереджає про можливу загальносистемну аварію в енергосистемі країни та ризик віялових відключень.

При цьому, ще в жовтні уряд заявляв про рекордні запаси вугілля на складах (2,9 млн тон), яких мало б бути більш ніж достатньо для проходження опалювального сезону. В 2019 році показник був нижчий, але тоді кризової ситуації не було, а тепла зима взагалі допомогла накопичити запаси.

В ЗМІ пишуть про серйозні помилки в прогнозі енергетичного балансу з боку Міненерго, який затвердила тодішня в.о. міністра енергетики Буславець. Міністерство недооцінило споживання електроенергії домогосподарствами та обсяги виробництва зеленої енергетики. Спираючись на цей помилковий прогноз було поставлено на ремонт кілька блоків Енергоатому, який виробляє близько половини електроенергії в країні.

Інші ЗМІ та експерти пишуть про маніпуляції з боку тих чи інших ринкових гравців, зокрема олігархічних груп. Адже енергетичний ринок в Україні, фактично, поділений між ними та державними компаніями, причому на всіх етапах ланцюжків постачання як на ринку електроенергії, так і на ринку газу (наскільки їх зараз можна називати ринками) спостерігається високий рівень монополізації – і великі можливості зловживати монопольним становищем. Не секрет, що в сфері електрогенерації весь попередній рік йшла підкилимна війна між приватними та державними гравцями ринку, з активним використанням лобістського та адміністративного ресурсу – класична політично-адміністративна боротьба за державні рішення, замість нормальної ринкової конкуренції. Як результат, видобуток енергоносіїв падає, ефективної модернізації та розвитку енергетичного сектору не відбувається, натомість, споживачі платять за все це все більші гроші.

Очевидно, що в енергетичній галузі ми маємо шалені проблеми з монополізмом та олігархізацією. Замість більш-менш налагоджених конкурентних ринків (хай і з державним регулюванням, без якого сучасна енергетика майже ніде не працює) маємо суміш державної адміністративної системи з олігархічним “міжсобойчиком”, де відсутні нормальні ринкові стимули та конкуренція, зате присутні можливості заробляти мільярди з кишень споживачів за рахунок лобіювання тих чи інших рішень держави (чим всі гравці, в результаті, і займаються). Також очевидно, що ця сфера конче потребує деолігархізації та демонополізації, а потім адекватної політики держави щодо регулювання та відбудови нормальної роботи ринків.

Проте я б хотів звернути увагу на інше – яскравий контраст між деградуючою енергетикою та аграрним сектором, який швидко розвивається. Ще не так давно – якихось пару десятиліть тому — аграрний сектор був у подібному до енергетики незрозумілому напівдержавному стані. Так само, як зараз в нас щороку восени весь державний апарат готується до опалювального, раніше героїчно готувалися до посівної. Посівна обговорювалася в парламенті, про неї били в себе груди політики з трибун та на телебаченні. Звичайно, все це політико-адміністративне втручання призводило до таких же самих плачевних наслідків, як і зараз в енергетиці. Протягом 90-х виробництво одних лише зернових впало в 1,5 рази.

Аж потім з початку 2000-х в Україні почав формуватися такий-сякий аграрний ринок (хай і при забороні на торгівлю землею), з нормальною конкуренцією і ринковими механізмами. Через деякий час виявилося, що ринкові гравці в рази краще за політиків та чиновників здатні впоратися з посівною – вже багато років цю тему обговорюють між собою лише спеціалісти, і широкий загал про неї навіть і не чує. Виробництво зернових потроїлося, і навіть радянські показники воно перевищує в 2 рази. Аграрний сектор зростає приблизно вдвічі швидше, ніж ВВП України в цілому. Жодному олігарху не вдалося створити там монополію, немає і державних монополій. В Україну переносяться сучасні технології: точне землеробство, використання дронів, сучасні агрохімікати тощо.

Оцим контрастом між аграрним сектором, де сформувався нормальний ринок, та енергетичним, де все ще панує гримуча суміш з олігархів та державних компаній, і варто керуватися як дороговказом для економічної політики. Конкурентні ефективні ринки дійсно нелегко побудувати і запустити, але коли вони починають працювати – економіка стрімко зростає на благо всіх людей в країні. Натомість, там де панують монополії, а рішення приймаються в державних кабінетах шляхом лобіювання та адмінресурсу — лише деградація, корупційні схеми та викачувачування грошей з кишень споживачів. Ринки — працюють, паразитуючі на державі олігархічні монополії – ні. Деолігархізація та демонополізація – найкраще, що можна зробити для реального підвищення добробуту українців.

---