Бізнес все активніше відстоює свої права та інтереси в судових інстанціях, намагаючись, в багатьох випадках, стягнути з державних органів завдану останніми матеріальну та моральну шкоду. Однак, такі позови потребують детального опрацювання та обгрунтування.

Рішенням  одного з місцевих судів від 04 березня 2016 р. по справі  № 428/1003/16-ц за позовом до Державної податкової інспекції про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 41044 грн та стягнення моральної шкоди у розмірі 360000 грн відмовлено в задоволені позовної заяви у зв’язку з необґрунтованістю.

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходить з того, що відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.ст.167-169 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом;

4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208 цього Кодексу.

Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем звязку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов’язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов’язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:

1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;

2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;

3) у випадках, передбачених частиною п’ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу;

4) у разі скасування арешту.

В обґрунтування позовних вимог позивач надав суду лише копії документів, які не посвідчені належним чином, та не можуть бути розцінені судом як належні та допустимі докази по даній справі. Оскільки Позивачем не було надано суду належним та допустимих доказів щодо завдання йому шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу досудового слідства, та до того ж жодним чином не обґрунтовано наявність матеріальної та моральної шкоди, то суд прийшов до висновку, що обставини викладені в обґрунтування свого позову не знайшли відображення в матеріалах справи, а отже позовна заява до Державної податкової інспекції про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 41044 грн, стягнення моральної шкоди у розмірі 360000 грн не підлягає задоволенню.

*

Редакція також нагадує, що з 1 січня 2019 року набрали чинності декілька законів, що змінюють кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство.

Полтавський окружний адміністративний суд визнав протиправною та скасував постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Полтавській області, якою безпідставно накладено штраф на підприємтсво у розмірі 111 690,00 грн.

---