У сучасному кримінальному процесі запобіжні заходи визначаються як заходи забезпечення кримінального провадження, що полягають в тимчасовому обмеженні прав людини згідно з кримінальним процесуальним законодавством.

Виключною (єдиною) метою застосування таких запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків.

Ми вже розповідали про найсуворіший запобіжний захід – тримання під вартою (арешт), який являє собою фізичну ізоляцію людини від суспільства на час її кримінального переслідування державою. Нажаль, в сучасних умовах такий запобіжний захід застосовується доволі часто. Хоча прогресивна практика Європейського суду з прав людини якраз орієнтує на протилежне.

Так, у справі “Калашников проти Росії” Європейський суд з прав людини зазначив, що тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не повинно бути “загальним правилом”, слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі.

Для реалізації цієї презумпції чинним кримінальним процесуальним законом (ч. 1 ст. 176 КПК) передбачена ціла низка запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою. До них належать:

1. особисте зобов’язання;
2. особиста порука;
3. застава;
4. домашній арешт.

Їх види наведено у порядку зростання ступеня суворості. Відповідно, найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим із зазначених є домашній арешт. При цьому найсуворішим запобіжним заходом залишається тримання під вартою.

Особисте зобов’язання

За старим КПК 1960 року – підписка про невиїзд, як найбільш м’який вид запобіжного заходу полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати процесуальні обов’язки (ч. 1 ст. 179 КПК). За ч. 5 ст. 194 КПК такими обов’язками є:

1. прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2. не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3. повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4. утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5. не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6. пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7. докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8. здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну;
9. носити електронний засіб контролю.

На підозрюваного, обвинуваченого може бути покладений як один з перелічених обов’язків, так і декілька, зрідка всі.

В разі невиконання цих обов’язків, особі може бути змінено запобіжний захід на більш суворий або накладено штраф від 480,25 грн до 3842,00 грн.

Особиста порука

Полягає у наданні особами, що заслуговують на довіру, письмового зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків і зобов’язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу вимогу (ч. 1 ст. 180 КПК).

Зазвичай поручителів має бути кілька, але може бути й один в разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру. До таких осіб судова практика відносить народного депутата України, депутата місцевої ради, особу, яка відзначена державними нагородами тощо. І при цьому, судді чомусь не вважають особами, що заслуговують на особливу довіру, наприклад, вчителя, лікаря, вченого чи офіцера збройних сил, а також інших достойних громадян. Також судді категорично не сприймають в якості поручителів батьків та інших близьких родичів підозрюваного, обвинуваченого.

В разі якщо підозрюваний, обвинувачений не виконає свого процесуального обов’язку, на поручителя може бути накладений штраф від 3842,00 грн до 96050,00 грн.

Застава

Як вид запобіжного заходу полягає у внесенні коштів на спеціальний казначейський рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків з умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків (ч. 1 ст. 182 КПК). Також застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на відшкодування шкоди потерпілому.

Розмір застави визначається залежно від тяжкості злочину та варіюється від 1921,00 грн – мінімум за злочин невеликої або середньої тяжкості й до 576300,00 грн – максимум за особливо тяжкий злочин.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, її розмір може бути збільшений, але виключно для тяжких та особливо тяжких злочинів. Верхня межа застави в такому випадку не встановлюється.

За останні п’ять років є достатньо прикладів, коли українські суди визначали розмір застави більше найвищої межи. Так, зокрема, свого часу Олег Горбаль, заступник директора Київської регіональної дирекції “Укргазбанку”, сплатив 5 млн грн застави, Євген Бакулін, екс-голова НАК “Нафтогаз України”, – 9,987 млн грн, Петро Блажівський, екс-керівник ДАІ в Полтавській області, – 10 млн грн тощо.

Відповідно до ч. 6 ст. 182 КПК підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов’язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу.

Внести заставу може як сам підозрюваний, обвинувачений, так і третя особа – фізична або юридична, окрім юридичної особи державної або комунальної форми власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

З моменту внесення застави підозрюваний, обвинуваченийзобов’язані виконувати покладені на них обов’язки, пов’язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

У разі невиконання обов’язків застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. В такому випадку слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу, зазвичай більш суворого.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Домашній арешт

Полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби на підставі ухвали слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 181 КПК).

При цьому, термін “житло” охоплює випадки, коли підозрюваний, обвинувачений:

1. є власником (співвласником) такого житла;
2. зареєстрований у такому житлі;
3. постійно або тимчасово проживає у такому житлі без реєстрації тощо.

Існує думка, що домашній арешт нічим не поступається триманню під вартою за ефективністю контролю за процесуальною поведінкою підозрюваного, обвинуваченого. І це дійсно так. Бо домашній арешт так само обмежує пересування особи, як і ув’язнення, проте є більш комфортним для неї, що суттєво для людей, які жодного разу не мали справу з в’язницею. Тому, певна річ, нам, захисникам, хотілося б, щоб домашній арешт застосовувався суддями якомога частіше. Тим більше, що домашній арешт можливо поєднати з обов’язками, передбаченими ч. 5 ст. 194 КПК, про які йшлося вище.

Тут доцільно згадати приклади успішного застосування домашнього арешту та інших запобіжних заходів, не пов’язаних з позбавленням волі.

Так, громадянин Н. підозрювався слідством у вчинені кримінального правопорушення, передбаченогоч. 1 ст. 115 КК України, тобто простого (некваліфікованого) умисного вбивства. Цей злочин є особливо тяжким та передбачає максимальне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 15 років. Клієнту ставилось у вину, що він на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин наніс своїй дружині 9 ударів кухонним ножем, кілька з яких потрапили потерпілій в шию, від чого вона померла. Справа потрапила до мене на етапі продовження строку тримання під вартою. Перед суддею мною було поставлено питання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт з огляду на те, що підозрюваний був раніше не судимий, поважного віку, мав дорослого працюючого сина, по справі характеризувався виключно позитивно. В ході судового засідання суддя допитав сина підозрюваного, з’ясував, що в того є житло і він не проти аби його батько (підозрюваний) на час слідства та суду проживав разом з ним. В результаті суд виніс рішення, яким застосував до підозрюваного Н. домашній арешт в період часу з 12-00 год. поточного дня по 8-00 год. наступного дня та звільнив його з-під варти. Слід зазначити, що в подальшому підозрюваний належно виконав всі свої процесуальні обов’язки аж до остаточного вироку.

В іншому випадку громадянин Д. підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, тобто у розкраданні грошових коштів у великих розмірах. Злочин є особливо тяжким. Первинно прокуратура подала до суду клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, проте суд дійшов іншого висновку: у застосуванні тримання під вартою відмовив та застосував до підозрюваного нічний домашній арешт в період часу з 22-00 год. до 6-00 год. за місцем його фактичного проживання з носінням електронного засобу контролю. В подальшому завдяки нашій роботі суд змінив клієнту запобіжний захід ще на більш м’який, а саме на особисте зобов’язання, скасувавши при цьому обов’язок носити електронний засіб контролю.

В іншій справі громадянка М. підозрювалась у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 201, ч. 3 ст. 358 КК України, тобто у вчиненні контрабанди та підробці документів. Один зі злочинів (контрабанда) є особливо тяжким. Прокурором було подано до суду клопотання про застосування до підозрюваної застави у максимальному розмірі, тобто 576300,00 грн. Проте, не в останню чергу завдяки нашій роботі, суд дійшов іншого висновку та застосував до підозрюваної найбільш м’який запобіжний захід – особисте зобов’язання.

Загалом позитивних прикладів застосування запобіжних заходів, відмінних від тримання під вартою, вистачає. Українські суди все частіше і частіше використовують презумпцію залишення особи на свободі, тим самим підтягуючи українське правосуддя до правосуддя прогресивних країн. Якщо така ситуація зберігатиметься й надалі, в майбутньому ми матимемо напівпорожні слідчі ізолятори.

---