Одна з підстав розподілу витрат сторони на правову допомогу – договір між такою стороною та адвокатом, – ВП ВС
Підставою для отримання адвокатом гонорару та, як наслідок, однією із підстав розподілу витрат сторони у судовій справі на правову допомогу є договір між такою стороною та адвокатом (адвокатським бюро).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 р. у справі № 826/1216/16 (№11-562ас18) суд наголосив, що склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані
- договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.),
- документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У справі, що розглядалася судом, наприклад, на підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано
- договір про надання правничої допомоги від 01 серпня 2018 р. № 37/18, укладений між ТОВ “Західторгінвест” та адвокатом Х., яка здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 13 травня 2009 р. № 1520;
- довіреність на представництво в суді від 05 вересня 2018 р.;
- акт здавання-приймання правничої допомоги від 14 вересня 2018 р. на суму 4000,00грн.;
- корінець квитанції про оплату правничої допомоги від 14 вересня 2018 р. № 049979 на суму 4000,00 грн.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також суд наголосив: як зазначено в абз.268 Рішення ЄСПЛ у справі “East/West Alliance Limited” проти України” –
“Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Ботацці проти Італії”, заява N 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V)”.
Зазначена позиція викладена у рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 р. №1740/2171/18.