Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду залишила без задоволення касаційну скаргу засудженого, який був визнаний винуватим у грубому порушенні законодавства про працю через незаконне звільнення працівника з особистих мотивів.
Про це повідомила прес-служба Верховного Суду.
«У цій скарзі засуджений вказав, що в його діях відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 ст. 172 КК України, оскільки обов’язковою ознакою їх складу є звільнення з особистих мотивів», – зазначено у рішенні.
Однак, на його думку, в суді не було доведено, що потерпілий був звільнений саме з особистих мотивів. Скаржник стверджував, що звільнення потерпілого відбувалося через невиконання ним своїх професійних обов’язків.
Як установили суди, директор ТОВ, будучи посадовою особою, на яку покладено організаційно-розпорядчі та керівні функції, умисно, грубо порушуючи законодавство про працю та вимоги ст. 43 Конституції України, усвідомлюючи можливість безпосереднього впливу на особу, з особистих мотивів, зокрема через неприязні стосунки з останнім та бажання влаштувати на звільнене місце свою дружину, тричі незаконно звільняв потерпілого з посади бухгалтера, а суд тричі поновлював його на посаді.
Чи були звільнення потерпілого незаконними та чи були вони вчинені з особистих мотивів?
Трьома рішеннями місцевого суду підтверджено, що директор ТОВ протягом менш ніж двох років тричі незаконно звільнив потерпілого із займаної посади. Зокрема, в одному з цих рішень суд встановив, що в наказі про звільнення взагалі не було зазначено, який саме проступок бухгалтера став підставою для розірвання трудового договору, укладеного сторонами. Також не було зазначено дати вчинення проступку. Ще одним рішенням встановлено, що звільнення бухгалтера відбулося в той самий день, коли був виданий наказ про його поновлення.
Водночас під час розгляду судами в порядку цивільного судочинства справ, які стосуються незаконного звільнення та поновлення на посаді, не є обов’язковим установлення факту наявності чи відсутності мотиву такого звільнення, в тому числі особистого мотиву, оскільки суди в таких справах повинні лише констатувати законність або ж незаконність звільнення працівника з посади.
Що стосується наявності особистого мотиву в директора ТОВ при звільненні бухгалтера, то суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що цей мотив підтверджується, окрім показань потерпілого, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків і дослідженими документами.
«Так, п’ятеро свідків зазначили, що в ТОВ конфлікти виникали виключно між директором та бухгалтером, останній на зборах критикував директора, який, у свою чергу, говорив про те, що бухгалтер не виконує своїх посадових обов’язків, хоча в інших працівників претензій до роботи бухгалтера не було», – зауважив суд.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що директор ТОВ звільнив бухгалтера з метою влаштувати на його місце свою дружину, яка після звільнення потерпілого і зайняла вакансію. Даних про те, що директор намагався знайти іншого спеціаліста на посаду бухгалтера, матеріали кримінального провадження не містять (директор не звертався до районного центру зайнятості з інформацією про наявну в ТОВ вакантну посаду бухгалтера).
З огляду на викладене висновки судів про наявність у засудженого особистого мотиву при незаконному звільненні потерпілого з посади бухгалтера є правильними.
Отже, Верховний Суд погодився із судовими рішеннями місцевого та апеляційного судів щодо винуватості особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 ст. 172 КК України, яка доведена поза розумним сумнівом, а також визнав доводи, викладені засудженим у касаційній скарзі, безпідставними.
Із повним текстом постанови ККС ВС у справі № 321/1753/16-к (провадження № 51-3755км19) можна ознайомитися за посиланням.
Поділись з друзями
та підтримай наш проект 