Відповідно до ч. 1 ст. 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Це положення однаково стосується прав і обов’язків фізичної особи-підприємця.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду, розглянувши адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця до податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

Суть справи:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення податкової інспекції, яким йому визначено грошове зобов’язання з ПДВ у розмірі 49 100 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 12 275 грн. 

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач як фізична особа-підприємець має право на формування податкового кредиту у зв’язку з отриманням в користування автомобіля за договором лізингу. Окрім того, позивач зазначив про порушення процедури проведення перевірки.

Хід розгляду справи:

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили.

Податковий орган оскаржив їхні рішення, зазначивши, що згідно з актом перевірки суть порушення полягає в тому, що фізичні особи-підприємці не ведуть бухгалтерського обліку та не можуть обліковувати основні засоби на балансі, визначати їх первісну та залишкову вартість, а також частку їх використання саме в господарській діяльності. Такі платники не можуть включати до складу витрат та податкового кредиту з ПДВ суми, сплачені у зв’язку з придбанням (спорудженням) та утриманням основних засобів.

ВС частково задовольнив касаційну скаргу, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на те, що суди не встановили, яку систему оподаткування обрав позивач, тоді як “фізична особа-підприємець” та “фізична особа” мають різний податковий та правовий статус. Такі доводи, вказані відповідачем, залишились поза увагою судів, але їхнє дослідження має важливе значення для правильного вирішення цієї справи.

Здійснюючи перевірку, податковий орган посилався на приписи ст. 177 Податкового кодексу України, яка визначає оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Натомість у договорі фінансового лізингу зазначено, що позивач є платником єдиного податку.

Таким чином, без з’ясування обраної позивачем системи оподаткування суди не мали змоги застосувати відповідні норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Суди залишили поза увагою дослідження тих обставин, з якими податковий орган пов’язує недотримання податкового законодавства в зазначених правовідносинах.

ВС також зауважив, що оскільки відповідно до п. 6 Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженого постановою Уряду від 7 вересня 1998 р. №1388, передбачено реєстрацію транспортних засобів лише за юридичними або фізичними особами, то у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися як їх власник фізична особа-підприємець.

Як вбачається зі змісту цієї норми, транспортні засоби реєструються за їх власниками (фізичними чи юридичними особами), а реєстрація за фізичними особами-підприємцями не передбачена.

Тобто суди дійшли передчасного висновку, що неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит по операціях з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені ст. 198 ПК України.

Нагадаємо також, що депутати просять поновити мораторій на перевірки бізнесу.

---