Огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище» виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об’єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).

При цьому в кожному конкретному кримінальному провадженні, де обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК України (ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК України) включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище», належить установити об’єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідне місце чи територію як «сховище».

Такі обставини, з огляду на положення статей 91−94 КПК України, підлягають обов’язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази − відповідній оцінці.

Про це йдеться в постанові об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка розглянула касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду.

Залишаючи таку скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду щодо засудженого – без зміни, об’єднана палата ККС ВС, зокрема, зазначила: в цьому кримінальному провадженні на її розгляд винесено питання щодо наявності кваліфікуючої ознаки крадіжки – «проникнення у сховище» у випадках проникнення осіб на огороджену територію.

При вирішенні цього питання слід брати до уваги те, що чинний КК України не містить законодавчої дефініції поняття «сховище», але його тлумачення дається в усталеній судовій практиці та в доктрині кримінального права. Належним чином огороджена територія домоволодіння, яка використовується для постійного чи тимчасового зберігання майна, як правило, може бути визнана сховищем.

Проте не можна вважати сховищем подвір’я, огорожа якого не перешкоджає проникненню туди сторонніх осіб внаслідок незавершеності (окремі частини подвір’я не мають суцільного паркана), наявності пошкоджень (проломів), конструктивних особливостей (невелика висота, складається лише зі стовпів та жердин чи дроту, не містить воріт чи хвірток). Також не може виступати сховищем таке подвір’я, яке є загальнодоступним, зокрема, коли на ньому є об’єкти громадського користування (наприклад, колодязь, туалет) чи через нього проходять спільні комунікації (зокрема, стежка), влаштовані пристосування, які полегшують доступ на подвір’я тощо.

Відсутність же загальної доступності подвір’я, а тим більше наявність на ньому пристосувань, засобів, які перешкоджають доступу сторонніх осіб (собак, освітлення, засувів чи гачків, а тим більше − замків на воротах та хвіртках), огорожі, яка за своїми розмірами, матеріалами, конструкцією призначена обмежити чи утруднити доступ сторонніх осіб, навпаки, вказує на те, що таке подвір’я в кримінально-правовому розумінні набуває статусу сховища.

На те, що подвір’я виконує роль сховища, вказує його фактичне використання для зберігання майна, зазначає Суд у відповідній постанові.