Позови про повернення земельної ділянки водного фонду у власність держави належать до негаторних та можуть бути заявлені впродовж усього часу порушення прав власника.

Про це повідомила прес-служба судової влади України.

«Прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду із позовом про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння», – сказано в повідомленні.

Посилаючись на те, що зазначені земельні ділянки були передані у власність фізичним особам із порушенням норм земельного законодавства, оскільки сільська рада розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, прокурор просив визнати незаконними та скасувати відповідні рішення сільської ради в частині передачі земельних ділянок відповідачам, а також витребувати з незаконного володіння на користь держави ці земельні ділянки.

Справу суди переглядали неодноразово.

Останнім рішенням місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, прокурору відмовлено в задоволенні позову.

Свої рішення суди мотивували тим, що позовні вимоги прокурора є доведеними, проте при зверненні до суду він пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого просили відповідачі, що є підставою для відмови в позові.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.

До земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об’єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61–62 ЗК України, статті 89–90 ВК України, абз. 2 п. 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням норм земельного та водного законодавства слід розглядати як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов’язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Її власник може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Відмова в задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки водного фонду.

Натомість суди не перевірили тверджень прокурора щодо належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінили поданих сторонами доказів, хоча однією із підстав позову було посилання на те, що на цих земельних ділянках облаштовано пляж, вони знаходяться у безпосередній близькості від урізу води «Голубого озера».

Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) можна ознайомитися за посиланням.

---