Верховний Суд у своїх рішеннях сформував низку висновків щодо змістовного розуміння такої кваліфікуючої ознаки злочинів проти власності як проникнення у житло, інше приміщення чи сховище.

Про це повідомила Наталія Антонюк, суддя Великої Палати Верховного Суду, “Судово-юридичній газеті”. 

«У чинному Кримінальному кодексі України диференціація злочинів проти власності проведена за різними критеріями (розмір заподіяної шкоди, спосіб вчинення злочину, наявність ознаки повторності тощо). Однією з диференціюючих ознак деяких злочинів проти власності виступає ознака «проникнення в житло, інше приміщення чи сховище», – зазначено у повідомленні.

Характерною особливістю цієї кваліфікуючої ознаки є те, що вона передбачена у всіх трьох складах викрадень: крадіжці (ч. 3 ст. 185 КК), грабежі (ч. 3 ст. 186 КК) та розбої (ч. 3 ст. 187 КК).

У науці кримінального права тривалий час ведеться дискусія щодо змісту кожного із вжитих законодавцем термінів: «житло», «інше приміщення», «сховище», «проникнення». Водночас, наукові дискусії можуть бути тривалими, а правозастосувачу необхідні чіткі рекомендації щодо кримінально-правової оцінки відповідних посягань вже сьогодні.

Варто відзначити, що кількість посягань на власність, їх різноманітність ставлять щоразу нові запитання перед правозастосувачем. Багато із дискусійних проблем у цій частині вже стали предметом оцінки Верховного Суду. І Велика Палата Верховного Суду, і Касаційний кримінальний суд зробили низку важливих висновків щодо цієї кваліфікуючої ознаки. Зупинимося більш детально на деяких таких висновках.

Щодо поняття «приміщення»

У постанові Касаційного кримінального суду від 19 березня 2019 року (справа № 497/349/16-к) предметом оцінки суду було питання про те, чи є напад на потерпілого у під’їзді багатоквартирного будинку таким, що вчинений з проникненням у приміщення.

«Напад на потерпілих відбувся безпосередньо у під’їзді перед дверима квартири, де засуджений наносив потерпілому удари металевим предметом, а інший здійснив переслідування потерпілої, яка намагалася сховатися на вулиці. Проникнення у приміщення під’їзду цього багатоквартирного будинку було суттєво обмежено для сторонніх осіб (вхідні двері обладнані кодовим замком)», – йдеться у рішенні.

Нападники розуміли складність потрапляння у це приміщення, тому готуючи напад, тривалий час спостерігали за входом. Вжили низку заходів щодо забезпечення можливості свого проникнення, зокрема, замалювали крейдою кнопки кодового замка, а коли один з власників квартир будинку відчинив замок, визначили код від нього.

Суд констатував, що під приміщенням, в тому числі, треба розуміти внутрішню частину будівлі, споруди або багатоповерхового будинку, які належать колективу, організації, державі чи приватній особі.

Дії особи, спрямовані на проникнення до під’їзду багатоквартирного будинку, доступ до якого є обмеженим шляхом використання охорони, замків (кодованих, електронних тощо) та замикання дверей з метою перешкоди та заборони для вільного доступу у це приміщення стороннім особам, якщо такі дії вчинені з метою крадіжки, грабежу чи розбою, необхідно кваліфікувати за відповідною нормою кримінального закону з кваліфікуючою ознакою вчинення таких дій з проникненням у приміщення.

Щодо поняття «сховище»

У постанові від 19 листопада 2018 року (справа № 205/5830/16-к) Об’єднана палата Касаційного кримінального суду зробила висновок про те, що огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо). Але це має об’єктивно перешкоджати вільному доступу сторонніх осіб. Також інші ознаки, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).

У постанові зазначено, що відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів, сховище – це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння до них сторонніх осіб.

«З огляду на це, належним чином огороджена територія домоволодіння, яка використовується для постійного чи тимчасового зберігання майна, як правило, може бути визнана сховищем», – сказала суддя.

Проте не можна вважати сховищем подвір’я, огорожа якого не перешкоджає проникненню туди сторонніх осіб, внаслідок незавершеності (окремі частини подвір’я не мають суцільного паркана), наявності пошкоджень (проломів), конструктивних особливостей (невелика висота, складається лише зі стовпів та жердин чи дроту, не містить воріт чи хвірток).

Також не може виступати сховищем таке подвір’я, яке є загальнодоступним, зокрема, коли на ньому є об’єкти громадського користування (наприклад, колодязь, туалет) чи через нього проходять спільні комунікації (зокрема, стежка), або влаштовані пристосування, які полегшують доступ на подвір’я тощо.

Відсутність же загальної доступності подвір’я, а тим більше наявність на ньому пристосувань, засобів, які перешкоджають доступу сторонніх осіб (собак, освітлення, засувів чи гачків, замків на воротах та хвіртках), огорожі, яка за своїми розмірами, матеріалами, конструкцією призначена обмежити чи утруднити доступ сторонніх осіб, навпаки, вказує на те, що таке подвір’я в кримінально-правовому розумінні набуває статусу сховища. Про те, що подвір’я виконує роль сховища, вказує його фактичне використання для зберігання майна.

Також у судовій практиці часто виникає запитання про те, чи є сховищем салон автомобіля.

У постанові Касаційного кримінального суду від 17 березня 2020 року (справа №653/3/18) констатовано, що салони та / або багажні відділення автомобілів, можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з їх конструктивних особливостей, наявності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних. Вони об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем).

«В кожному конкретному кримінальному провадженні, де пред`явлено обвинувачення за викрадення майна з автомобіля, яке включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище» (ч. 3 ст. 185 КК), належить встановити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідний автомобіль як «сховище», – наголосив суд.

Ці обставини, з огляду на положення ст. 91-94 Кримінального процесуального кодексу України, підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази – відповідній оцінці.

У постанові від 4 липня 2019 року (справа № 607/492/18-к) ККС було оцінено доводи про відсутність в діях особи кваліфікуючої ознаки – «проникнення у сховище» у зв`язку з тим, що до шафи, де знаходились пожежні рукави є вільний доступ стороннім особам.

У постанові суду констатовано, що охоронець ТОВ вказав, що виявив при перегляді камер відеоспостереження, що розміщенні у приміщенні, яке належить ТОВ, крадіжку пожежного рукава (гідранта) із пожежної шафи, яка зачиняється на ключ. Ключі від замків усіх пожежних шаф зберігались у охоронця ТОВ. ККС констатував, що дії засудженого правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 185 КК.

Щодо поняття «проникнення»

У постанові від 18 квітня 2018 року (справа №569/1111/16-к) Велика Палата Верховного Суду  зробила правовий висновок щодо проникнення як кваліфікуючої ознаки розбою.

Зокрема, у судовому рішенні зазначено, що проникнення передбачає, щоб особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку).

При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.

При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» в складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що необхідно виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття «проникнення». Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягає встановленню:

1) факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища);

2) час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа.

Для з’ясування юридичного критерію слід встановлювати:

1) незаконність входження (потрапляння) в приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому, що обумовлюється відсутністю в особи права на перебування там, де знаходиться майно, яким вона бажає незаконно заволодіти;

2) мету, яку досягає особа, вчиняючи обрані дії, усвідомлення нею характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) чи перебування в ньому, передбачення наслідків вчиненого діяння.

«Наявність режиму вільного доступу до приміщення свідчить про законність входження (потрапляння) особи у відповідне приміщення та правомірне її перебування там, а отже, виключається інкримінування кваліфікуючої ознаки «проникнення», навіть якщо особа потрапила в приміщення з умислом заволодіти чужим майном», – зауважила Наталія Антонюк.

Інша кримінально-правова кваліфікація має бути надана діям особи, яка шляхом вільного доступу до певного приміщення вчиняє дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, що зберігається в місці з обмеженим доступом (наприклад, службові приміщення, відокремлені секції магазину з обмеженим доступом, касові апарати, сейфи тощо).

Такі дії мають бути кваліфіковані як поєднані з проникненням у інше приміщення чи сховище. Так само мають бути кваліфіковані дії особи, яка потрапила в приміщення з вільним доступом, але залишилася в ньому з метою заволодіння чужим майном і тоді, коли режим доступу до цього приміщення змінився й став обмеженим (завершення робочого дня в магазині, музеї тощо).

Разом з тим, у діях особи, яка вчинила заволодіння майном в житлі, іншому приміщенні чи сховищі з обмеженим доступом, буде відсутня ознака «проникнення» у випадку, якщо таку особу відповідно до її службового становища (у зв’язку з роботою, правовим статусом, особливим характером діяльності підприємства, установи, організації) було наділено правом безперешкодного доступу до цих приміщень.

У випадку, якщо особа формально безперешкодно увійшла (потрапила) у приміщення з обмеженим доступом (наприклад, з дозволу чи за запрошенням уповноваженої особи), при цьому способом доступу до майна обрала обман чи зловживання довірою, з метою заволодіння майном, такі дії з урахуванням фактичних обставин справи слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Щодо виникнення умислу на заволодіння майном шляхом проникнення

У низці рішень касаційної інстанції наголошено, що вирішуючи питання про наявність у діях особи ознаки «проникнення» при вчиненні розбою, слід звертати увагу на наявність умислу на заволодіння чужим майном. Дана кваліфікуюча ознака має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.

Так, у справі № 688/2217/18 ККС встановив таке. Із показань потерпілої вбачається, що засуджений, прийшовши до неї, попросив уточнити суму його боргу, а коли вона пішла на кухню перевірити свої записи, засуджений зачинив її собаку в ванній кімнаті. Потім підійшов до неї ззаду та одразу ж накинув зашморг на шию й приставив ножа.

Крім того, у засудженого були в наявності мисливський ніж, шкіряні ремінці, липка стрічка, які він одразу ж після потрапляння до квартири використав для вчинення злочину.

Суд проаналізував зібрані докази та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зміни правової кваліфікації дій особи, визнавши доведеним поза розумним сумнівом наявність у нього умислу на заволодіння чужим майном ще до моменту його появи в квартирі.

У постанові від 18 квітня 2018 року (справа №569/1111/16-к) Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що для правильної кримінально-правової кваліфікації дій особи за  ч. 3 ст. 187 КК також важливим є встановлення спрямованості умислу особи.

Так, для основного складу розбою характерним є наявність в особи умислу на заволодіння чужим майном. Саме тому, вирішуючи питання про наявність у діях особи ознаки «проникнення» при вчиненні розбою, слід звертати увагу на наявність умислу на заволодіння чужим майном. Дана кваліфікуюча ознака має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.

«Проте не можна кваліфікувати як такі, що вчинені з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без умислу заволодіти чужим майном, однак заволоділа ним», – каже суддя.

Водночас необхідно враховувати, що розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, має вищий ступінь суспільної небезпеки, оскільки відбувається посягання не лише на власність, яке полягає у протиправному вилученні чужого майна, що завдає шкоду власнику чи іншому володільцю майна. Посягання відбувається й на фундаментальне право особи на недоторканність житла, іншого приміщення чи сховища, що знаходиться у її власності (володінні, користуванні, розпорядженні).

Тому при інкримінуванні «проникнення» важливим є також факт усвідомлення особою незаконності входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою. Вчиняючи розбій, поєднаний з проникненням, особа повинна:

• усвідомлювати протиправність входження (потрапляння) у приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою;
• передбачати суспільно небезпечні наслідки такого протиправного входження (потрапляння) у приміщення;
• бажати їх настання або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати їх настання.

Отже, якщо особа, не усвідомлюючи, що режим доступу до об’єкта є обмеженим, а входження (потрапляння) у відповідне приміщення або перебування в ньому під час вчинення розбою – незаконним, фактично увійшла (потрапила) у житло, інше приміщення чи сховище з обмеженим режимом доступу, такі дії мають кваліфікуватися без ознаки «проникнення».

У зв’язку із цим неприпустимо кваліфікувати дії як розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, враховуючи лише  момент виникнення в особи умислу на вчинення заволодіння чужим майном, незважаючи на режим доступу до приміщення (вільний / обмежений) та наявність / відсутність умислу на проникнення до приміщення.

Тому суду під час розгляду справи необхідно встановлювати та розмежовувати умисел особи на незаконне заволодіння чужим майном та умисел на проникнення, який у сукупності з дослідженими іншими ознаками дає можливість встановити як об’єктивну, так і суб’єктивну сторони вчиненого кримінального правопорушення.

Інколи у практиці правозастосування виникає запитання про кримінально-правову оцінку входження у відчинені приміщення. Має місце у таких випадках проникнення чи ні?

У справі № 476/921/17 ККС встановив, що особи, скориставшись тим, що двері не зачинені, проникли до будинку потерпілої та зачинили двері із середини на засув. У цей час їх злочинні дії помітила потерпіла, яка вийшла до коридору. Після чого вони вчинили розбійний напад на неї з метою заволодіння її майном.

«Суд наголосив, що спосіб проникнення у житло, а саме те, що двері будинку не було зачинено на замок, і засуджений не застосовував будь-яких фізичних засобів подолання перешкод, не впливає на кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 187 КК, оскільки проникнення було незаконним, відбулось без дозволу потерпілої і здійснено саме з метою заволодіння її майном шляхом вчинення розбійного нападу», – зазначено у рішенні.

Доводи про те, що засуджений мав вільний доступ до житла потерпілої, є неприйнятними, оскільки будь-яке вторгнення до житла (іншого володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку, є незаконним.

Схожа правова ситуація була предметом аналізу у справі № 686/12526/17. Потерпілий з засудженим у дружніх відносинах не перебував, грошей йому раніше не позичав, до себе не запрошував, дозволу зайти до будинку не давав, і у будинку речей обвинуваченого не було. Тому засуджений, достовірно знаючи про те, що потерпілий перебуває у безпорадному стані, і його дружина залишає вхідні двері будинку незачиненими, а хвіртка будинку зачиняється на ключ і кодовий замок, з метою заволодіння його майном, шляхом пошкодження хвіртки проник у домогосподарство і відкрито викрав у потерпілого гроші.

Касаційний кримінальний суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що засуджений незаконно проникнув у домоволодіння та до будинку, де мешкав потерпілий, саме з метою заволодіння майном останнього.

Таким чином, Верховний Суд у своїх рішеннях сформував низку висновків щодо змістовного розуміння такої кваліфікуючої ознаки злочинів проти власності як «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище». Ця диференціююча ознака, незважаючи на свою багатогранність, оцінювалася судом і у аспекті місця вчинення злочину, і у аспекті діяння, а також з точки зору її суб’єктивної оцінки винним на різних етапах злочинної діяльності. Сформовані висновки сприятимуть вирішенню низки проблемних питань кваліфікації злочинів проти власності.

---