Для такого злочину, як грабіж, не встановлено нижньої межі шкоди, яка може бути завдана власнику майна. Проте ця обставина лише свідчить про підвищену суспільну небезпечність вказаного злочину.

Тому вчинене засудженим діяння характеризується всіма ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно), становить притаманну злочину суспільну небезпеку, що виключає малозначність цього діяння в розумінні ч. 2 ст. 11 КК України.

Про це йдеться в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка розглянула касаційну скаргу захисника на вироки суду першої та апеляційної інстанцій.

Частково задовольняючи касаційну скаргу захисника та змінюючи рішення місцевого та апеляційного судів, колегія суддів ККС, зокрема, зазначила, що в постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2015 року (справа № 5-221кс15), на яку посилається захисник, викладено такий висновок. Закріплене у ч. 2 ст. 11 КК України положення передбачає встановлення малозначності лише в тому разі, коли законодавець вирішення питання про межі заподіяної шкоди залишає на розсуд правозастосувача (суду). Щодо злочинів, конструкція складів яких передбачає конкретно визначений розмір спричиненої шкоди, констатація малозначності діяння виключається. Оцінка суспільної небезпеки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст.185 КК України, не може визначатися за правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 11 цього Кодексу, оскільки суспільно небезпечні наслідки цього складу злочину мають чітко визначену мінімальну межу шкоди, яка може бути завдана власнику майна.

Крім того, в цій постанові ВСУ зазначено, що специфіка встановлення малозначності діяння полягає в обов’язковій сукупності трьох умов:

  • формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК України, тобто всіх тих передбачених у законі об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК України характеризують певний склад злочину. Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним;
  • малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі взагалі або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;
  • малозначне діяння не повинно бути суб’єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди.

Тому, визнаючи діяння малозначним, суду потрібно враховувати не тільки фактично заподіяну шкоду, але й те, на що було спрямоване діяння і до яких втрат могло це призвести.

Так, особа була засуджена за відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

Основним безпосереднім об’єктом грабежу є право власності, а в разі вчинення грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, додатковим безпосереднім об’єктом вважаються здоров’я, життя, психічна або фізична недоторканність людини.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про винуватість засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та обґрунтовано не розцінили його діяння як малозначні. Ці висновки судів не суперечать правовій позиції ВСУ, що міститься в постанові від 24 грудня 2015 року (справа № 5-221кс15).

З повним текстом рішення можна ознайомитися тут.