У випадках, коли докази, здобуті під час негласних дій, приховано від захисту на підставі публічного інтересу, ЄСПЛ не повинен вирішувати, чи було таке нерозголошення гостро необхідним, оскільки, як правило, національним судам необхідно оцінювати докази, що надходять до них.

Про це нагадав Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Якуба проти України” (№1452/09), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

Після проведення низки негласних заходів з фіксацією технічними засобами Василя Якубу заарештували із застосуванням фізичної сили у зв’язку із продажем наркотичних засобів. Згодом експертиза виявила характерні ознаки на тілі, але суд вирішив, що силу було застосовано в межах закону.

Суд визнав обвинуваченого винним у вчиненні злочину, використавши як докази матеріали відеозапису та письмові показання агента.

Хоча Якуба просив про перегляд відеозапису та допит свідка, відповідні клопотання судом задоволені не були. Оскарження вироку у вищих судах також не мало успіху.

Тоді він поскаржився до ЄСПЛ на жорстоке поводження правоохоронців під час затримання (ст. 3 Конвенції) та прийняття неперевірених досудових показань агента та нерозголошення відеозапису оперативної закупки, що порушило його права, передбачені статтею 6 Конвенції.

Суд у Страсбурзі погодився з висновками українських судів щодо обгрунтованості застосування сили під час затримання заявника.

Водночас, в частині права на справедливий суд ЄСПЛ зробив кілька застережень.

У Стразбурзі зауважили, що як правило, ч. 1 статті 6 вимагає, щоб органи прокуратури розкрили стороні захисту будь-які суттєві докази, що їм відомі, за або проти обвинуваченого. Однак право на розкриття відповідних доказів не є абсолютним правом.

У будь-якому кримінальному провадженні можуть виникати конкуруючі інтереси, наприклад, національна безпека або необхідність захищати свідків, що піддаються ризику репресій, або зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів, які повинні бути урівноважені з правами обвинувачених. У деяких випадках може бути необхідним отримання певних доказів від сторони захисту, щоб зберегти основні права іншої особи або захистити важливий суспільний інтерес.

У випадках, коли докази приховано від захисту на підставі публічного інтересу, Європейський суд не повинен вирішувати, чи було таке нерозголошення гостро необхідним, оскільки, як правило, національним судам необхідно оцінювати докази, що надходять до них. Натомість, завдання Європейського суду полягає у тому, щоб переконатися, чи застосована процедура прийняття рішень у кожному конкретному випадку, наскільки це можливо, відповідала вимогам змагальності та рівності сторін, включаючи належні гарантії захисту інтересів обвинуваченого.

В кінцевому рахунку ЄСПЛ констатував порушення Україною порушення частин 1 і 3 статті 6 Конвенції у зв’язку із визнанням неперевірених показань агента як доказів проти заявника та не відкриття відеозапису оперативної закупки.

Докладніше про аргументацію Євросуду можна дізнатися з тексту рішення ЄСПЛ у справі “Якуба проти України” (№1452/09).

Нагадаємо, що Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну виплатити компенсацію засудженому за торгівлю наркотиками через порушення його прав.

---