Витрачений адвокатом час та фінансова спроможність відповідачів: що треба врахувати у суді

Суд стягнув з відповідача на користь позивача суму в розмірі 337 665,08 грн як витрати на професійну правничу допомогу.

Що сталося:

У справі № 910/4881/18 акціонерне товариство звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю та Мінекономрозвитку про визнання недійсними патентів України на корисні моделі, власником яких є відповідач-1, та зобов’язання Міністерства опублікувати в офіційному бюлетені “Промислова власність” інформацію про визнання недійсними вказаних патентів України на корисні моделі.

Рішенням місцевого суду позов задоволено повністю. З відповідача-1 на користь позивача стягнуто, зокрема, 337 665,08 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постановою апеляційного господарського суду рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду залишені без змін.

Позиція Верховного Суду:

Переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в частині перегляду додаткового рішення, яким здійснено розподіл судових витрат між сторонами спору, зазначила таке.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

  • складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
  • часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
  • обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
  • ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, КГС ВС вказав, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як зазначалося, місцевим господарським судом було встановлено, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 337 665,08 грн (витрати на професійну правничу допомогу адвоката, а також вартість послуг помічника адвоката, які пов’язані зі справою та підготовкою до її розгляду). При цьому клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами від відповідача-1 не надходило.

З огляду на задоволення позову місцевим господарським судом обґрунтовано покладено на відповідача-1 як на особу, внаслідок неправомірних дій якої виник спір, витрати позивача зокрема, на професійну правничу допомогу.

З повним текстом рішення суду можна ознайомитись за посиланням.

Суд має враховувати фінансовий стан обох сторін

В питанні визначення розміру витрат на оплату послуг адвоката варта уваги також додаткова постанова Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі №  910/15944/17.

Суд встановив, що надання адвокатом відповідачу адвокатських послуг у касаційному суді при розгляді справи підтверджується:

  • свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю;
  • ордером на надання правової допомоги;
  • договором про надання правової допомоги;
  • та додатковими угодами від 23.11.2018 та від 19.12.2018 до договору,
  • протоколом наради адвоката та клієнта від 14.12.2018;
  • звітом від 17.01.2019 про надання послуг;
  • актом приймання-передачі послуг до договору (в якому зазначено про надання адвокатом відповідачу таких послуг: вивчення та правовий аналіз касаційної скарги у справі вартістю 5000,00 грн; складання й подання відзиву на касаційну скаргу вартістю 20000,00 грн; участь у судовому засіданні у ВС вартістю 20000,00 грн; гонорар — 20000,00 грн).

При цьому зазначено, що вартість послуг за цим актом становить 65000,00 грн, які клієнт сплачує адвокатові протягом 30 днів з моменту набрання постановою ВС законної сили у цій справі;

  • рахунком-фактурою з додатками на суму 65000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат підготував і подав відзив на касаційну скаргу позивача-2 обсягом 12 стор., брав участь у судовому засіданні 16.01.2019, про що свідчить протокол судового засідання ВС; постановою ВС від 16.01.2019 касаційну скаргу позивача-2 було залишено без задоволення, а оскаржувані останнім рішення — без змін.

Враховуючи вказане, відповідачем згідно з вимогами ст.74 ГПК було доведено надання йому адвокатом вказаних послуг у суді касаційної інстанції.

Однак з огляду на те, що витрати в сумі 65000,00 грн є несумірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді касаційної інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка справи до розгляду в суді касаційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, адже адвокат був обізнаний з позицією позивача-2; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності витрат, розумності їх розміру, а також тому, що їх стягнення з Міноборони становить надмірний тягар для позивача-2, що суперечить принципу розподілу витрат, ВС дійшов висновку про стягнення з МО на користь відповідача 32500,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

ВС зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію

судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір — обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.