“Чарівна куля” для президента: чи винні у вбивстві Джона Кенеді загадкові люди з парасольками, ЦРУ та Радянський Союз

22 листопада 1963 року проходив запланований та блискуче організований візит тридцять першого президента США до Далласу. Напередодні він завітав до Школи аерокосмічної медицини Військово-повітряних сил США у Сан-Антоніо, виступив в Університеті Райса, а вранці прилетів у Даллас.

Тепер його кортеж повільно їхав під палючим сонцем по Мейн-стріт до виставкового центру на вишуканий прийом зі світським банкетом. Президент мав гарний настрій. Зручно вмостившись на задньому сидінні кабріолету, поруч з мініатюрною дружиною у ляльково-рожевому вбранні, він усміхався та з гордістю дивився на свій народ. Аж ось рівно о 12.30 46-річний Джон Кеннеді раптово дивним чином похилився у лівий бік та завмер. Цієї миті його тричі смертельно поранили з гвинтівки – у спину та у потилицю.

LegalHub прочитали десятки джерел, перш ніж написати лонґрід про розслідування вбивства Джона Кеннеді. У процесі підготовки тексту ми вирішили, що розповімо не лише про розслідування вбивства, а й “намалюємо” його, як людину, та відтворимо у деталях останній день його життя.

Кеннеді – без перебільшення найвідоміший президент США ХХ століття. Більшою мірою така популярність зумовлена трагічними обставинами його смерті – 56 років тому Джона Кеннеді застрелили, коли він їхав у кортежі разом з дружиною Жаклін, губернатором Техасу Джоном Конналлі та його дружиною Неллі. Комісія, що десять місяців розслідувала резонансне вбивство, заключила, що президента застрелив вбивця-одинак Лі Харві Освальд, і одразу ж засекретила матеріали слідства. Частину документів зробили доступними зовсім нещодавно, однак більшість досі не розсекречено.

Покинута кар’єра журналіста і президентське крісло Джона Кеннеді

Світ знає багато про політику Джона Кеннеді, його вбивство та подальше життя вдови. Проте цікаво ще й зрозуміти, якою він був людиною – веселою, запальною, агресивною, азартною, мрійливою, впертою, заздрісною, щирою?

29 травня 1917 року народився Джон Фіцджеральд Кеннеді – людина неймовірних амбіцій та великої трагедії, що вплинула на долі його численної родини, людина, котрій судилося стати всесвітньо відомим лідером і однією з найтрагічніших фігур політичного олімпу.

Джон народився слабким, з пороком хребта, у дитинстві багато і важко хворів, страждав від алегрії на  пил і собачу шерсть та частого запалення лімфовузлів.

Бувало, він пропускав школу через спонтанну високу температуру і болі у спині, котрі частішали з року у рік. Лікарі радили носити корсет, який стягував би спину, проте хлопчик не надто слідував їхнім вказівкам. До того ж, ліва нога Джона була коротшою за праву і він все життя носив черевики, зшиті на замовлення.

У дорослому віці він дізнався про свій діагноз і не мав надії дожити до п’ятдесяти п’яти. Одного дня у 31-річного Кеннеді різко піднялася температура, впав тиск, почалися болі у шлунку. Через кілька днів лікарі виявили у нього хворобу Аддісона.

У школі Чоут, що у Уоллінгфорді (штат Коннектикут) його запам’ятали незібраним, несерйозним і занадто волелюбним школярем.

Він не упускав нагоди повеселитися, співаючи непристойних пісень про вчителів. Проте у школі його любили, ставилися до нього прихильно, тож не виключили.

У 1935 році Джон хоче вступати до Гарвардського університету, але в кінці літа раптом передумав і поїхав до Лондонської школи економіки та політичних наук. Проте здоров’я вже вкотре його підвело і він повертається додому. Зрештою, у серпні 1936 року Джона зараховують до Гарварду. Тут він займається спортом, багато читає і набагато краще вчиться. Перші літні канікули у статусі студента він проводить у Європі і відкриває у собі інтерес до світової історії та політології. У 1940 році він випускається з університету з відзнакою, отримавши спеціальність дипломата.

Через серйозні проблеми зі здоров’ям, Джона оминула військова служба. Проте впливовий батько різко наполяг на службі в армії, тож у 1941 році Джон іде у ВМФ США. У Другу світову він бере участь у бойових діях на Тихому океані і отримує звання лейтенанта. У 1943 році японський есмінець протаранив торпедний катер у Соломоновому морі, на борті якого був Кеннеді. Тоді його перекинуло через палубу і він серйозно пошкодив хребет – пізніше це наповнить невимовлним болем кожен його день. Проте тоді він врятував одинацдятьох з тринадцяти своїх моряків і отримав за це медаль. Саме тоді і почалася любов американців до Джона Кеннеді – героя та щирого і відданого друга.

Політика не була його мрією. На війні він вирішив, що стане журналістом і у 1945 році два місяці працює кореспондентом у газеті Вільяма Рендольфа Херста. У 22 роки Джон пише першу книгу “Чому Англія спала”. А пізніше, у 1957 році, отримує Пулітцерівську премію за книгу “Профілі мужності”. Здавалося б, початок його журналістської кар’єри – бличкучий, краще і не придумати! Проте у всій подальшій долі Джона зіграв роль безмежний вплив грізного і суворого батька.

Після вмовлянь та натиску з боку батька, у 1946 році Джон починає передвиборчу боротьбу за місце у Палаті представників Конгресу США у Бостоні. Фактично його кампанією керував батько – вмілий маніпулятор і психолог. Він радив синові, що і коли казати – наприклад, про трагічні події у Соломоновому морі, про загибель моряків, та героїчну смерть старшого брата Джо – пілота – у Другій світовій.

Психологічні маневри мали успіх, і у грудні 1946 року Джон стає депутатом Палати представників від Демократичної партії.

Згодом, у 1952 році, він починає передвиборчу боротьбу за місце в Сенаті від штату Массачусетс. Ніхто не сумнівався, що він – усміхнений молодий син люблячої і дружньої родини, герой війни і простий чесний американець, переможе. І він переміг. Це стало точкою відліку його боротьби за президентське крісло.

У 1953 році Кеннеді одружився з Жаклін Бувьє. Вона була мініатюрною, ефектною та елегентною, гарно вихованою, освідченою, гоміною і усміхненою журналісткою газети “Вашингтон Таймс”, словом – іконою моди і Джон пропав.

Правда, їх познайомили на весіллі спільного знайомого задовго до того, як Джон став сенатором. Жаклін же тоді ще була студенткою. У них народилося четверо дітей, двоє з яких померли після народження. Вижили донька Керолайн і син Джон, котрий згодом теж загине. Вони прожили разом десять років, і їхній шлюб, як подейкують злі язики, тримався на терплячості та мудрості Жаклін і підмивався зсередини легковажними походеньками Джона.

Саме після весілля до нього повернувся нестерпний біль у спині. Він не міг підняти з підлоги ручку, кожен новий день ставав пеклом. Джон зважився на операцію, в успіхові якої лікарі сумнівалися. Під час тригодинної операції йому імплантували у спину срібну пластину. Проте рана не гоїлася, біль наростав, і за кілька місяців Кеннеді вирішив повторити операцію. Пластину замінили кістним трансплантатом. Диво, але біль відступив. Він повернувся до сенату немов з відпочинку – здоровий, румяний і веселий. І зрештою у 1961 році Джон Кеннеді став другим наймолодшим президентом в історії США, після Теодора Рузвельта.

Джон Кеннеді був президентом 1036 днів. За цей час він захищав права чорношкірих, ініціював запуск космічної програми «Аполон», але до висадки на Місяць (у 1969 році) не дожив. Цікаво, що Кеннеді, через свою природню дружелюбність та щирість, пропонував Микиті Хрущову спільну висаджуватися на Місяць. Але радянська сторона відмовилася. Це не єдиний дружній жест у бік ворожо налаштованого після Карибської кризи СРСР. У 1963 році Кеннеді продав Радянському Союзові зерна на $250 млн, чим допоміг пережити неврожай.

“Містере президент, Даллас вас любить”: вбивство

Візит у місто Даллас штату Техас було заплановано як етап агітаційної кампанії напередодні президентських виборів, що мали пройти у 1964 році. Власне, про те, що Джон Кеннеді приїде у Даллас, вирішили сам Джон, віце-президент Ліндон Джонсон та губернатор Техасу Джон Конналлі, сидячи у номері готелю “Кортез” в Ель-Пасо.

На той час – восени 1963 року – Кеннеді уже провів кілька поїздок штатами і був задоволений тим, як проходила передвиборча кампанія. У жовтні – за місць до поїздки у Даллас, що стане фатальною, представника США при ООН Едлая Стівенсона знову-таки у Далласі атакували праві активісти з антиоонівськими гаслами. Тоді Стівенсонові, котрий виступав з промовою, не вдалося ухилися від плакату, яким його вдарила агресивна активістка. До речі, агенти Секретної служби, які приїхали до Далласу напередодні візиту президента, цікавилися деталями цього інциденту.

Отож, візит президента мав бути розпланований по хвилинах. Дисципліновані президентські помічники, військові, агенти Секретної служби та тодішні “політтехнологи” продумували маршрут слідування кортежу по Далласу. А 19 листопада місцеві газети рознесли новину – опубліковано маршрут кортежу.

22 листопада. 11:40. У аеропорту Лав-Філд з літака вийшов Джон Кеннеді з дружиною Жаклін.

11:50. Президентський лімузин рушив у місто. В автівці були агенти Секретної служби США, за кермом – Вільям Грір, на пассажирскому сидінні спереду – Рой Келлерман, Джон та Жаклін Кеннеді позаду і губернатор Техасу Джон Конналлі з дружиною Неллі – на двох середніх пасажирських сидіннях.

Позаду впритул їхав автомобіль з агентами Секретної служби, потім— машина з Ліндоном Джонсоном, а за ними – автівки з членами делегації та журналістами.

Даллас був теплим та сонячним того дня, тому президент зробив непоправну помилку, переконавши організаторів, котрі, до речі, були проти, зняти пластиковий дах автівки, аби народ добре бачив свого президента.

Лімузин повернув праворуч – на Х’юстон-стріт, і тоді Неллі Конналлі, повернувшись до Кеннеді, сказала: “Містере президенте, погодьтесь, що Даллас вас любить”. Джон відповів: “Звісно”. Тієї ж миті кортеж повернув на Елм-стріт.

Президентський кортеж за кілька секунд до пострілів

12:30. Коли лімузин проїжджав повз шкільного книгосховища, на розі Х’юстон-стріт та Елм-стріт, пролунали постріли.

Пізніше свідки стверджуватимуть, що чули два, три, п’ять і навіть шість пострілів.

Пізніше слідчі встановлять, що перша куля увійшла у спину Кеннеді та, пройшовши наскрізь, вийшла через шию. Саме ця куля поранила у спину, праве зап’ястя і ліве стегно Джона Конналлі, що сидів спереду Кеннеді.

Смертельний постріл

Через п’ять секунд пролунав другий постріл. Куля влучила президентові у голову. Вихідний отвір у голові був завбільшки з кулак – тому салон заплямувався фрагментами мозку. Саме цієї миті шокована Жаклін намагалася покинути вавтіку, почавши вилізати на задню частину кабріолету.

Перелякана Жаклін

12:31. Після пострілу з підніжки своєї машини зістрибнули агенти Секретної служби Клінт Хілл та Руфус Янгблад, котрі підбігли до президентської автівки.

12:36. Ще живого президента доставили до Парклендського госпіталю, де йому надали екстрену медичну допомогу, проте марно.

13:00. Лікарі офіційно констатували смерть.

13:31. У Парклендському госпіталі на екстренній прес-конференції прес-секретар Білого дому Малколм Кілдафф сповістив світ про смерть Джона Кеннеді.

13:40. Сенат США припинив роботу, Нью-Йоркська біржа зачинилася.

13:50. Арештовують Лі Харві Освальда – підозрюваного у вбивстві президента.

14:38. Віце-президент США Ліндон Джонсон автоматично стає главою держави. На борту президентського літака в аеропорту Далласа він склав присягу Сарі Т. Х’юз, федеральному судді по Північному округу Техаса. Це перший і єдиний у світі випадок, коли новопризначений президент США склав присягу жінці та ще й у літаку.

15:40. Літак з труною вилетів до Вашингтону.

20:00. Офіційно висунуто обвинувачення Лі Харві Освальду.

Темна конячка Лі Харві Освальд

Один з головних свідків – Говард Бреннан – стояв коло книгосховища, коли почув постріли, і йому здалося, що джерело шуму десь зверху. Після першого пострілу він подивився на вікна книгосховища і побачив у вікні шостого поверху стрілка. Коли Говард давав свідчення поліції, з книгосховища вийшов співробітник Джармен і сказав, що дійсно постріли було чутно зсередини. Інший працівник книгосховища завірив поліцію, що його підлеглий на ім’я Лі Харві Освальд тільки що вийшов з будівлі. Отож, поліція зі слів Джармена мала домашню адресу і телефон першого підозрюваного.

Тієї ж ночі Лі Освальду висунули обвинувачення у вбивстві президента.

Лі Харві Освальд

Проте до того, як на його зап’ястях замкнулися наручники, він встиг наробити багато кепських справ. Освальд сховав зброю – італійський карабін Каркано М91/38 калібру 6,5 мм з прицілом – у книгозборищі, встигнувши зникнути до того, як поліція закрила виходи.

О першій годині Освальд був уже вдома, проте був там недовго. На вулиці його зупинив патрульний, і Освальд, не зважаючи, застрелив його чотирма пострілами з револьвера. Після цього його затримали у кінотеатрі – за півтори години з моменту вбивства президента. Коли йому висунули звинувачення у двох вбивствах, він повністю заперечував свою вину.

Проте версії слідства про вину Освальда на судилося ані підтвердитися, ані спростуватися. 24 листопада, коли Освальда під руки виводили з відділку поліцейські, його застрелив власник місцевого нічного клубу Джек Рубі. Буцімто  він керувався праведним гнівом та жагою помсти за смерть президента.

До речі, прибічники “теорії змови” (про яку ми поговоримо пізніше) кажуть, що це неспроста. Відомо, що Рубі мав темні справи з організованою злочинністю, тому не виключено, що ліквідація Освальда є ланкою у змові спецслужб, що організували вбивство Кеннеді. Цікаво, що Рубі судили і навіть винесли смертний вирок, проте дивним чином його оскаржили і пізніше справа взагалі забулася. А Рубі згодом помер своєю смертю.

Джек Рубі стріляє у Освальда

Тим часом після розтину тіло президента доставили у Білий Дім у закритій труні. Відслужили месу, з президентом попрощалися родина, друзі, колеги і настала черга народу. У неділю коло Капітолію почали збиратися люди. Їх ставало більше і більше і нарешті зійшлася жива черга з 250 000 чоловік. Президента поховали 25 листопада – цей день став національним днем жалоби.

Початок розслідування

Найближче до місця вбивства були молодики Гейл і Білл Ньюмани. Вони махали президентові рукою і почули постріли, що здалися їм петардами. Білл одразу ж побачив кров на одязі губернатора Конналлі і почув третій постріл, після якого череп президента фактично луснув.
У цей час ще один свідок – Абрахам Запрудер випадково засняв вбивство, знімаючи на побутову кінокамеру президентський кортеж. Його “документалка” тривалістю 26 секунд стала легендарним “фільмом Запрудера”.

Поліцейські сотні разів прослухували аудіозапис, зроблений зі встановленої на поліцейському мотоциклі радіостанції. Експерти з акустики підтвердили, що на плівці записано ще один постріл, зроблений між офіційними другим і третім пострілами Освальда, проте ця куля не влучила у президента.

Саме цей аудіо запис став підґрунтям для офіційної версії Комітету Палати представників США з убивств –  злочин організувала група осіб, а Освальд був одним із виконавців.

Одразу після вбивства новоспечений президент Джонсон створив для розслідування «комісію Воррена» на чолі з головою Верховного суду США Ерлом Ворреном, і передав справи ФБР. Працювали 80 фахівців, які провели понад 25 000 допитів, склали близько 2300 звітів і вже 9 грудня 1963 року фбрівці передали звіт комісії Воррена.

“Чарівна куля”, яка знала, куди влучати 

Отримавши матеріали від ФБР, ворренівці взялися за роботу і 24 вересня  1964 року поклали на стіл Білого дому повний звіт про вбивство Джона Кеннеді, відповідно до якого єдиним виконавцем був Лі Харві Освальд і спільників він не мав.

Отож, Освальд стояв на шостому поверсі шкільного книгосховища і вистрілив тричі з інтервалом 4-5 секунд. І тут, з точки зору прибічників “теорії змови”, починалися дивні речі. У звіті йдеться про те, що куля, яка увійшла у спину Кеннеді, вийшла через його шию і поранила ще й Конналлі, котрий сидів попереду.

Якщо стріляли позаду і праворуч від Кеннеді (офіційна версія), то куля дійсно могла пройти крізь його тіло і поранити губернатора. Проте дивною є траекторія кулі у вигляді зигзагу. Незгодні з офіційною версією вбивства вигадали фразу “чарівна куля” (magic bullet), яка, мовляв, “знала”, куди їй летіти і змінила свій вектор уже в процесі польоту.

Теорія “чарівною кулі” – куля робить зигзаг

Траекторія польоту кулі знідно з офіційною версією. Різниця – у розміщенні пасажирських сидінь і розміщенні Кенннеді, котрий підсунувся ближче до вікна.

Розслідування Гаррісона

Минуло три роки після вбивства. Офіційна версія була оприлюднена, проте окружний прокурор Нового Орлеану Джим Гаррісон починає власне розслідування. І варто сказати, що його версії аж ніяк не збігаються з офіційною. Гаррісон припускав, що причиною вбивства могли бути невдоволення курсом Кеннеді, покращення відносин з СРСР та режимом Фіделя Кастро після Карибської кризи.

Він вважав, що головні підозрювані – пілот авіакомпанії Eastern Air Lines Девід Феррі та банкір з Нового Орлеану Клей Шоу. На його думку, вбивство організувала група диверсантів, що були кубинськими емігрантами, та ультраправих активістів, котрі мали зв’язки з ЦРУ.

Гаррісон казав, вбивць було троє, і вони стріляли з трьох точок (один — з книгосховища, двоє – з трав’яного схилу), а Освальд насправді був лише “фіктивним вбивцею”, інакше кажучи — жертвою спецслужб, котрі просто знайшли, на кого повісити справу, а потім за класичним сценарієм секретних операцій, ліквідували.

Невідомо, чи правий був Гаррісон, проте чомусь 22 лютого 1967 року Феррі знайшли мертвим. Шоу взяли під варту і вели слідство протягом двох років, нарешті визнавши його невинним. Справа Клея Шоу стала єдиним судовим процесом, коли особі офіційно висунули обвинувачення у вбивстві Джона Кеннеді. Однак, чому Феррі було вбито? Можливо, тому що Гаррісон був у чомусь правий? Зараз – невідомо.

До справи береться Комітет Палати представників США з убивств

Версія Комітету, створеного у 1976 році для розслідування вбивства Кеннеді, мало чим відрізняється від висновків комісії Воррена. Так, за їхніми висновками, Лі Освальд стріляв тричі, не влучивши першим пострілом. Так, друга куля поранила і Кеннеді, і Конналлі. Проте у Комітеті зазначали, що Освальд був не один, нібито другий стрілок, не встановлений, не влучив. Слідчим Комітету не вдалося з’ясувати хто конкренто був замовником і організатором, проте вони допускали, що це могли зробити радянські спецслужби, кубинська влада, антикастрівські кубинські організації і зрештою свої – американські спецслужби. Можливо, це була і мафія. Їй приписують ненависть до Кеннеді після переслідувань мафіозних груп – за час його президентства обвинувальні вироки членам мафіозних  кланів виносилися фантастично часто – їхня кількість зросла аж на 800%. Проте жодна з цих версій на сьогодні не є доведеною.

Загадки розсекречених документів

Усі, без виключення, матеріли комиссії Воррена у 1964 році були передані до Національного управління архівів і документації. Не опубліковані раніше документи дозволялося розсекретити через 75 років – у 2039 році, проте уже у 1966 році було прийнято Акт про свободу інформації, який дозволяв доступ до урядових документів.

24 липня 2017 року у відкритий доступ виклали 3810 документів, 441 з яких раніше були повністю засекречені. Проте відомо, що багато матеріалів – вірогідно, найцікавіших, тих, що проливають світло на справу, просто знищили. Така доля спіткала досьє на Лі Освальда, складене військовою розвідкою, – його знищили у 1973 році.

“Теорія змови” та альтернативні версії

Так звана “теорія змови” стверджує, що у Кеннеді не міг стріляти лише Освальд. Існування другого стрілка тісно пов’язане зі славнозвісною “чарівною кулею”.

Так, якщо допустити, що одна і та сама куля не могла поранити Кеннеді, і, змінивши траекторію, поранити ще й Конналлі (а Освальд не мав часу стріляти більше), то поясненням може бути присутність другого стрілка, який і поранив Конналлі.

На бік “теорії змови” стають і факти (правда, сумнівні – чи то їй спростували, чи то ні – зараз точно невідомо). У тілі Конналлі нібито знайшли більше металевих часток, ніж могла залишити куля, котра уже побувала у тілі Кеннеді, пройшовши навиліт.

Сам же губернатор Техасу Джон Конналлі на допитах стверджував, що його поранила друга куля, тоді як перша поранила Кеннеді  у спину. Його дружина Неллі, котра сиділа весь час поруч, підтвердила слова про окрему кулю, що поранила її чоловіка.

Офіційна ж версія вказує, що перша рана Кеннеді є результатом пострілу ззаду, має вхід у спині і вихід у горлі. Саме цю кулю вважають “чарівною”, яка поранила губернатора Конналлі. Однак, у фільму Запрудера чітко видно, що після пострілу у президента близько секунди губернатор не подає жодних ознак поранення. Значить – у цей час до Конналлі лише долітала друга куля, яка і поранила його.

Проте досвідчені даллаські лікарі сказали, що поранення Кеннеді першим пострілом – це рана зі входом у горлф та виходом у спині. Це підтверджується відсутністю часток кулі у горлі і їхньою присутністю в одязі на спині. Сумніви наводить і рановий канал, коли рана у спині знаходиться нижче рани у горлі, себто так, ніби стріляли спереду з висоти, а не сзаду. До того ж, після третього пострілу голова президенту відкидається назад – це свідчить про те, що куля влучила спереду.

Саме цими даними керувався радянський письменник-емігрант Ігор Єфімов, котрий стверджував, що стріляли спереду, при цьому Освальд стріляв лише раз і поранив губернатора Конналлі. Бо саме його поранення збігаються з траєкторією кулі “зверху-ззаду”.

Ще один зацікавлений у розслідуванні – Річард Спраг проаналізував усі відеоматеріали і ошелешив світ – виявляється, було шість пострілів з трьох різних напрямків – з-за паркану на травяному схилі за колонадою (перший і шостий постріли), з другого поверху будівлі “Даллас Тексас білдінг” (другий  і четвертий) і з шостого поверху книгосховища (третій і п’ятий). У президента влучили чотири кулі – перша у горло, друга – успину, п’ята і шоста – у голову. Третім пострілом поранило губернатора, четверта куля не влучила.

Цікаво, що у натовпі була людина, котра дивно маніпулювала парасолькою, хоча була ясна і тепла погода. Річард Спраг вважав, що це і був організатор та «ведучий» кривавої вистави, припускаючи, що безпосередніх учасників “операції” могло бути близько півсотні.

Не виключено, що слова Річарда Спрага мають сенс. Справа у тому, що на початку 1960-х ЦРУ нерідко ліквідовувало політичних діячів за кордоном. Зокрема, доведено спроби ЦРУ скинути Фіделя Кастро та їхню причетність до переворотів та вбивства прем’єр-міністра Конго Патріса Лумумби.

Неймовірне зізнання Ханта

Порівняно нещодавно – у 2007 році – побачила світ посмертно опублікована автобіографія агента ЦРУ Говарда Ханта. На сторінках своєї книги Хант стверджує, що замовником вбивства був… Ліндон Джонсон, а організували усе агенти ЦРУ. Пізніше син Ханта скаже, що саме про це казав йому батько перед смертю. Також Хант-старший казав, що разом з Джонсоном були агенти ЦРУ Девід Етлі Філіпс, Корд Мейєр, Вільям Харві та Давід Санчес Моралес.

До речі, про Говарда Ханта слідство дізналося набагато раніше – його ім’я фігурувало поряд з особами загадкових бездомних, помічених поряд з місцем вбивства. Тоді їх затримали, проте незабаром відпустили. Прибічники “теорії змови” зазначають, що це і були спільники вбивць. А те, що їх відпустили, ще раз доводить змовницький план американських спецслужб. Існує кілька розпливчастих фотознімків бездомних і нібито у двох з них впізнавали Ханта і ще одного агента – Стурджиса. Проте Комітет Палати представників США з убивств відкинув цю версію.

“Прокляття родини Кеннеді”

Історики, публіцисти, біографи порівнюють клан Кенеді з “королівською родиною” Америки. Сім’я Кенеді мала цілий талмуд таємниць, частина з яких померла разом з її членами родини.

У батьків президента – Джозефа і Рози Кеннеді народилося дев’ятеро дітей, п’ятеро з яких трагічно загинули. Старший син Джозеф загинув на фронті. Донька Розмарі втратила розум і померла у психлікарні. 28-річна сестра Кетлін загинула в автокатастрофі. Роберта і Джона вбили.

Батько Джозеф Кеннеді і його сини: Джон (ліворуч) та Джим 

Багато хто каже, що “прокляття родини Кеннеді” торкнулося і нащадків президента. Його син Джон-молодший загинув в авіакатастрофі, один син Роберта помер від передозування наркотиків, а інший – розбився, катаючись на лижах.

Двадцяте століття закінчилося і поступово зійшов нанівець ажіотаж навколо вбивства Кеннеді. Жаклін вийшла заміж за грецького мільярдера Арістотеля Онассіса – її чекав нещасливий шлюб, численні Джонові родичі – далекі і близькі – трагічно загинули, померли від хвороб, були вбиті, і клан Кенеді зник, мов його і не було.

Цікаво, що було б якби президент не сів у машину, або останньої миті змінив маршрут чи розпорядився б не знімати кришку кабріолета. . . Проте історія не терпить умовного способу.