У травні 1692 року в місті Салем, штат Массачусетс, почався один з найбільших судових процесів Нової Англії за звинуваченням у чаклунстві.

В процесі Салемського “полювання на відьом” було засуджено до смертної кари через повішення 19 осіб, від 175 до 200 осіб арештовано. Один з підозрюваних був розчавлений камінням, більше п’яти померли у в’язниці. У травні 1693 року губернатор штату Массачусетс помилував залишившихся обвинувачених.

У 1697 році суд визнав рішення помилковим, а в 1702 році рішення суду було визнано незаконним.

То що ж сталося? 

В Англії чаклунство було заборонено. Норми щодо цього злочину то скасовували, то повертали їх. Все це відбувалося з 1542 року по 1736, коли актом скасували всі попередні документи і закінчили переслідувати відьом.

Історія Салему зачіпає період, коли відьомство ще було кримінальним злочином. А злочин необхідно довести. Пастор Річард Бернард у 1627 році написав посібник для суддів, який допомагав “викрити” чаклунство. Головним злочином був союз з дияволом. Головним доказом у таких справах, як правило, були розповіді жертв і очевидців. Мотиви злочинів були засновані на помсті. Сказане жартома “відьма” на адресу кого-небудь і навіть себе теж могло стати доказом.

Варто було з’явитися “не в тому місці і не в той час” – ви вже відьма. Щоб тебе назвали чаклункою, фактично було досить посваритися з сусідами. В результаті до процесу над відьмами були залучені лікарі, родичі, сусіди… У своїх рекомендаціях Бернард виділяє ознаки захворювання, які могли вказувати на порчу: не допомагають ліки, раптові болі у здорової людини, схожі напади в одній родині, коли лікарі не можуть встановити причину. В кінцевому підсумку звинувачення нерідко складалося на експертних оцінках лікарів і суддів, побудованих на суб’єктивному сприйнятті ситуації.

Історія салемских відьом почалася так само.

Нова Англія. Місто Салем заснували рибалки приблизно в 1626 році, він відрізнявся суворими пуританськими звичаями. Саме на цьому грунті місто стало епіцентром полювання на відьом. Чималу роль зіграло те, що в Нову Англію переважно переїжджали релігійні біженці, вони легко піддавалися забобонам. Пуритани особливо охоче вірили, що до “всілякої чортівні” схильні саме жінки. Пізніше вони і постраждали через процес.

78% убитих і ув’язнених були жінками. Деяким “пощастило” – їх засудили до страти, але через вагітність виконання вироку відклали.

Все почалося з хвороби двох дівчаток – Елізабет Перріс і Ебігейл Вільямс, обидві були родичками місцевого пастора. Вони скаржилися, ніби хтось коле їх шпилькою і ножами. Діти самі аказали на ймовірну відьму – рабиню Тітубу, яка служила в їхньому будинку. Так почався найгучніший епізод полювання на відьом. Багато молодих дівчат в місті стали копіювати поведінку потерпілих: корчилися, шипіли на молитви і так далі. Арешти і підозри стали масовими.

Щоб потрапити під суд, потрібно було відрізнятися етнічно або вести недостатньо пуританський спосіб життя, носити одяг, що відрізняється, і так далі.

Щоб довести, що жінка є відьмою, проводили експертизи і тести. Якщо підозрювана торкалася до людини в припадку і людині ставало краще – це було доказом відьмацької природи. Проходили експерименти з випічкою, яку нібито робили відьми: пироги згодовували собакам і дивилися на їхню реакцію.

Суддів для цього процесу призначив сам губернатор Вільям Фіпс, а головою суду став Вільям Стафтон, який, до речі, не мав юридичної освіти, але займав важливу роль в адміністрації.

Першою повішеною була Бріджет Бішоп, страта відбулася 10 червня того ж року. Усього повісили 19 чоловік, ще одного фермера задавили камінням (він не хотів зізнаватися), деякі померли у в’язниці. Полювання на відьом стало зупинятися тільки коли глава Гарвардського коледжу Інкріз Мезер заявив, що суд не може використовувати в якості доказів у справі виключно поведінку жертв. Після цього “полювання” пішло на спад. У тому ж році був заснований Верховний суд штату Массачусетс, в якому процес продовжився, а навесні 1693 року губернатор помилував обвинувачених, що залишилися живими.

Далі весь процес посипався як картковий будиночок: багато свідків, які прямо звинувачували городян в чаклунстві, говорили про те, що їх обдурив диявол і вони давали свідчення проти невинуватих.

У 1711 році всі постраждалі були визнані невинуватими, а їх родичам навіть запропонували компенсації, але не всі їх визнали і прийняли через страх або сором за те, що їх рідних підозрювали в чаклунстві. Над списком “салемських відьом” працювали багато часу. У 2001 році, через 300 років після процесу, адміністрація штату Массачусетс в Хеллоуїн підписала акт, де жертви репресій офіційно визнаються невинуватими.

Салем не дає спокою багатьом дослідникам: в 2016 році група археологів виявила точне місце, де були страчені жертви Салема: ним виявилася ділянка лісу за міською аптекою. Вони ж припустили, що шибениці там ніколи не було: кати просто перекидали мотузку через дерево.

Джерело: Право.ru

---