Використання у кримінальному процесі доказів, отриманих у незаконний спосіб, які стали підставою для арешту підозрюваного, не впливає на справедливість судового розгляду в цілому, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу “Свєтіна проти Словенії”, передає інформаційний ресурс “ECHR.Ukrainian Aspect”.

Матьяж Свєтіна був заарештований поліцією та обвинувачений у вбивстві за обтяжуючих обставин на підставі інформації про вхідні і вихідні дзвінки та текстові повідомлення на телефоні жертви. Дані перехоплення телекомунікацій стали також підставою для проведення інших слідчих дій, зокрема, обшуків будинку та автомобіля підозрюваного, судових експертиз, в ході яких було отримано докази причетності пана Свєтіна до вбивства. На підставі цих доказів його було засуджено до позбавлення волі.

В процесі оскарження вироку обвинувачений заявив про недопустимість та необхідність вилучення зі справи даних про перехоплення телекомунікацій, оскільки вони були отримані поліцію в порушення національного законодавства без судового дозволу.

На це суд пояснив, що розслідування почалося після перевірки даних телефону жертви, що не порушувало прав пана Свєтіна. А от перевірка телефону обвинуваченого, хоча й була порушенням конституції країни, разом з тим, не мала доказової сили, оскільки на той момент поліція вже отримала необхідну інформацію з телефону жертви. Крім того, суд зазначив, що дані перехоплення не були включені до справи і не використовувалися судом.

Засуджений звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на порушення статей 6 (право на справедливий суд) та 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції, стверджуючи, що докази, на яких ґрунтується обвинувальний вирок, були отримані незаконно, і тому мали бути вилучені зі справи.

Аналізуючи наявність порушення ст. 6 Конвенції Євросуд зауважив, що його роль полягає не в тому, щоб визначити, чи можуть бути визнані допустимими конкретні види доказів (наприклад, докази, отримані незаконно з точки зору національного законодавства), або, встановити вину заявника. Питання, на яке відповідав ЄСПЛ, полягає в тому, чи дійсно докази, отримані з порушенням прав заявника вплинули на справедливість судового розгляду.

Проаналізувавши обставини справи та хід судового процесу на національному рівні, ЄСПЛ зазначив, що хоча і можливо, що дані, отримані незаконним чином із мобільного телефону заявника відіграли певну роль на початковому етапі розгляду, що призвів до арешту заявника, разом з тим вони не використовувалися як докази під час судового розгляду. А засудження заявника ґрунтувалося на інших доказах, не пов’язаних із незаконно отриманими даними, такими як власне визнання обвинуваченого, результати відтворення події, біологічні сліди та інші речові докази, показання свідків.

За цих обставин ЄСПЛ зробив висновок, що розгляд у справі заявника, що розглядається, в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, не суперечить вимозі справедливого судового розгляду. Відповідно, порушення статті 6 Конвенції не було.

Що стосується ймовірного порушення права заявника на повагу до його приватного життя, скаргу в цій частині Європейській суд визнав неприйнятною через невичерпання заявником національних засобів правового захисту.

Нагадаємо, що про місце судового прецедента в системі права України розповів суддя Великої Палати Верховного Суду Дмитро Гудима. 

---