Кожна справа для адвоката є системою даних, які він збирає для надання  клієнтові правової допомоги. Одним з найважливіших інструментів, наданих законодавством з цією метою, є запити. Якими вони бувають і як їх можна використовувати, читайте далі.

          Особливості адвокатського запиту

Почнемо з адвокатського запиту. Він є настільки важливим засобом до здійснення адвокатської діяльності, що під нього виділена окрема ст.24 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” (надалі — Закон про адвокатуру). Згідно з її нормами, це — письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

Тобто основними ознаками даного звернення є:

• його письмовий характер. Необхідна інформація або копії документів не можуть бути надані адвокату за усним запитом на прийомі у адресата чи по телефону, інакше такі дані не матимуть юридичної сили;
• можливість його подання лише особою, яка має статус адвоката. Це підкреслюється тим, що до адвокатського запиту обов’язково додаються копії свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю та ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. При цьому вимога подавати будь-які інші документи, — наприклад, копію паспорту адвоката, копію диплому про вищу юридичну освіту чи договору з клієнтом, у якому зазначено повноваження робити адвокатські запити, — є незаконною;
• його адресатами можуть бути лише офіційні особи. Надсилання такого звернення громадянину, тобто приватній особі, не передбачено взагалі. Цікаво, що за ст.6 Закону України “Про адвокатуру” від 12 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ (надалі — Закон № 2887), який втратив чинність 19 листопада 2012 року, адвокат мав право запитувати і отримувати документи або їх копії від громадян за їх згодою. Однак цим Законом адвокатський запит не був виокремлений як інститут і мав обмежені функції, про що йтиметься в наступному абзаці;
• його можна надсилати незалежно від існування якогось провадження, адже правова допомога адвоката може полягати в недопущенні втягування клієнта в судову тяганину або в якнайшвидшому вирішенні правової ситуації клієнта. На відміну від нині чинного згаданий Закон № 2887 обмежував адвоката правом збирати відомості про факти в межах цивільних, господарських справах, справах про адміністративні правопорушення, а також у кримінальному провадженні.

          Запит буває і не адвокатським

Однак запит вправі подавати не лише адвокат, а й кожен з його клієнтів. Адже можливість знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею, передбачена ст.32 Конституції України для будь-якого громадянина.

Крім того, зі змісту ст.ст.1 і 13 Закону України “Про доступ до публічної інформації” (надалі — Закон про публічну інформацію) випливає, що відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, отримана або створена в процесі виконання своїх обов’язків публічними особами, а саме:

• суб’єктами владних повноважень, до яких належать органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання;
• юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим;
• особами, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг;
• суб’єктами господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, —

або яка знаходиться в їх володінні (розпорядники інформації), є публічною інформацією. Саме тому вона і називається так, а не тому, що підлягає обов’язковому опублікуванню.

Так, згідно з ч.1 ст.6 цього Закону до неї належить, зокрема, інформація з обмеженим доступом, тобто конфіденційна, таємна і службова.

У свою чергу, право запитувати публічну інформацію мають фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень (запитувачі інформації).

Відповідно ж до ст.19 Закону про публічну інформацію запитувач може звертатися до розпорядника інформації із запитом незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Останній може бути як усним, так і письмовим, і у ньому не обов’язково зазначати адресу проживання запитувача. Достатньо зазначити його прізвище, ім’я та по батькові, а також номер телефону чи емейл.

Іншими словами, якщо для захисту права клієнта потрібна інформація, яка може стосуватися як його особисто, так і необмеженого кола осіб, він має право зробити запит на публічну інформацію, не ідентифікуючи себе.

Це надає проханню знеособленого характеру, і робить його унікальним серед усіх інших документів. Завданнями адвоката в даному випадку є визначення адресата запиту і влучне формулювання питань відповідно до потреб клієнта чи до правової ситуації.

Винятком з цього правила є запит на інформацію, яка містить персональні дані. Норми ч.4 ст.16 Закону України “Про захист персональних даних” вимагають, аби такий запит містив не лише відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит. Також у ньому необхідно зазначити:

• прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи — заявника);
• найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи — заявника);
• перелік персональних даних, що запитуються;
• мета та/або правові підстави для запиту.

Маневрування запитами

Адвокатська практика показує, що застосування різних запитів залежить від ситуації. Так, адвокатські запити потрібно застосовувати для витребування документів, що містять інформацію з обмеженим доступом і можуть бути використані як докази в суді. Це, зокрема, стосується документів, що містять банківську або лікарську таємницю, дані, що є в розпорядженні органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, транспортних підприємств тощо.

Також адвокатський запит гарно спрацьовує, коли треба підвищити “соціальний рейтинг” клієнта. Наприклад, суб’єкти владних повноважень сприймають людину за неграмотну та беззахисну і приховують наявність у неї прав, про які вона не знає. У такому разі адвокатський запит змушує його адресатів “напружитися” від думки, що за таким клієнтом “стоїть” хтось, хто, врешті-решт, викриє їхній обман.

Інколи запит на публічну інформацію, зроблений від імені клієнта — фізичної особи має ефект “бомби сповільненої дії”, неочікуваного результату. Його варто застосовувати у справах деяких клієнтів, яких опоненти “недооцінюють”, ставляться до них без належної поваги: не очікують від них “розумних” кроків або думають, що людина забула про порушення своїх прав або вирішила “махнути на це рукою”. Необережно відверта, вичерпна відповідь на запит такого недооціненого клієнта має часто наслідки, що йдуть далеко за межі конкретної справи.

Для чого ще можна використати запити?

Для тих, хто вважає, ніби запити існують лише для збору доказів, можна запропонувати добірку інших цікавих способів їх використання, засновану на досвіді автора статті.

Так, по-перше, на запит про заходи з виконання договору та дотримання їх строків можна отримати від контрагента листа з переліком того, що було зроблено, чого ще не зроблено і… з вибаченнями за несвоєчасність виконання.

Останні ж означають визнання стороною договору своєї вини. Така відповідь кілька років тому дозволила адвокату розірвати угоду без штрафних санкцій для клієнта.

По-друге, завдяки запиту від імені клієнта, адресованому офіційній особі, можна змінити початок перебігу строку позовної давності. “Яким чином?”, — спитаєте ви. Річ у тім, що згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У той самий час законодавством не встановлено обмежень що строку подання запиту. Тому запит про підстави та причини дій опонента клієнт може зробити в будь-який момент свого життя після порушення його права. Отримання відповіді на такий запит і буде днем, коли клієнт дізнається про порушення свого права.

Саме ця тактика дозволила автору статті подати позов клієнта про виплату середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні через два роки після звільнення, а не три місяці, як це передбачено ч.1 ст.233 КЗпП України.

По-третє, детально та вичерпно сформульовані питання дозволять отримати позицію опонента ще до суду. Це стосується випадків, коли офіційна особа усно надає клієнту неправдиву інформацію. Витребування цієї інформації в письмовій формі:

• або змушує таку особу відмовитися від своєї позиції (якщо в листі йдеться про зворотне);
• або дає клієнту вагомі підстави оскаржити неправомірність таких дій чи рішень (якщо лист підтвердив сказане).

І по-четверте, запит до держструктури можна  використати замість скарги на її працівників до вищого органу. Нещодавно автор статті надіслала до податкового органу запит про підстави нарахування їй недоїмки з ЄСВ замість її оскарження. Після цього нарахування було зменшено саме на цю суму. Такий підхід дозволяє вирішувати питання в стислі строки, оскільки ст.20 Закону про публічну інформацію передбачає надання відповіді на запит не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту розпорядником.

Отже запити мають неймовірний потенціал і є прекрасним засобом підвищення ефективності адвокатської діяльності.

 

Наталія Мороцька, адвокат

---