Відповідно до листів Міністерства соціальної політики від 28.12.2017 № 568/0/22-17/134 та від 21.06.2017 № 312/0/22-17/13 правила внутрішнього трудового розпорядку у фізособи-підприємця повинні бути обов’язково.

У правилах внутрішнього трудового розпорядку фіксується:

• порядок використання робочого часу;
• взаємні обов’язки працівників і адміністрації;
• порядок надання відпусток;
• відрядження співробітників тощо.

Окрім юридичних осіб, які є роботодавцями, правила поширюються і на фізичних осіб-підприємців. У нових листах Мінсоцполітики (1, 2) експерти наполягають на наявності правил внутрішнього трудового розпорядку у ФОПів в обов’язковому порядку.

На тих же ФОПів, які не дотримуватимуться цієї вимоги, чекатиме фінансова відповідальність за ст. 265 КЗпП.

Нагадаю, що відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізособа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умовами праці, необхідними для виконання роботи, передбаченими законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Тож до фізичної особи, яка може виступати роботодавцем, Мінсоцполітики вирішило віднести і фізичних осіб-підприємців.

Статтею 142 КЗпП встановлено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Дана норма жодним чином не згадує про обов’язки фізичних осіб-роботодавців.

Листи ж Мінсоцполітики стверджують, що стаття 142 КЗпП стосується і їх, а відсутність у роботодавця (як юридичної, так і фізичної осіб) правил внутрішнього трудового розпорядку є порушеннями законодавства про працю. При цьому трудовим колективом у даному випадку є особи, які уклали з фізичною особою-підприємцем трудовий договір.

Суперечність криється у листі Мінсоцполітики від 04.06.2013 №212/13/133-13, де зазначається, що чинним законодавством не передбачений обов’язок роботодавця-фізичної особи розробляти правила внутрішнього трудового договору та укладати колективний договір (п. 2 ст. 29 КЗпП та ст. 142 КЗпП).

Бажання Мінсоцполітики, щоб ФОП мав правила внутрішнього трудового розпорядку (і вони були затверджені у письмовому вигляді, та із ними були ознайомлені працівники) очевидно.

Адже надалі відсутність таких правил може завадити працівнику відстояти свої права та соціальні гарантії. Як приклад візьмемо нещасний випадок з працівником, який може мати місце під час робочого часу. “Робочим часом” вважається час, протягом якого працівник згідно із законодавством, колективним і трудовим договором, з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку, повинен виконувати свої трудові обов’язки на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи-роботодавця.

У разі ж їх відсутності отримати компенсацію буде вкрай важко.

Та на відміну від юросіб, ФОП-роботодавець за потреби може і в трудовому договорі зазначити внутрішній трудовий розпорядок із працівником. Такий трудовий договір може встановлювати режим роботи, початок і закінчення, час перерви, особливості праці і відпочинку, порядок компенсації у певних випадках тощо.

Якщо такі питання відобразити у трудовому договорі, то постає питання: навіщо окремо затверджувати  правила?

---