Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду 20 листопада 2018 року поставив крапку у спорі щодо обов’язковості надання конфіденційної інформації про абонентів телефонним оператором на вимогу державного уповноваженого Комітету.

Рішенням від 23.11.2017 № 664-р Комітет притягнув ПАТ «Київстар» до відповідальності та наклав штраф у розмірі 54 400 грн. за неподання інформації на вимогу державного уповноваженого Комітету через відмову ПАТ «Київстар» надати інформацію стосовно телефонних дзвінків абонентів.

Вимога про надання інформаціЇ направлялася у зв’язку з розслідуванням Комітетом справи про спотворення результатів торгів на закупівлю ПАТ «Укргазвидобування» блочно-модульного комплексу колтюбингової установки у травні 2015 року.

ПАТ «Київстар» оскаржило рішення Комітету до суду на тій підставі, що вимога Комітету про надання інформації, на думку ПАТ «Київстар», порушувала конституційне право абонентів на захист конфіденційної інформації.

Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги ПАТ «Київстар» задовольнили.

Проте Верховний Суд постановою від 20.11.2018 у справі № 910/1339/18 рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 скасував і в позовних вимогах ПАТ «Київстар» відмовив повністю.

Приймаючи рішення, Суд виходив з наступного.

Як випливає із встановлених у справі обставин, АМК вимагав у Товариства інформацію на підставі закону у зв’язку з виконанням покладених на АМК завдань, а саме розслідування справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, та з метою забезпечення державного захисту економічної конкуренції.  Суд зазначає, що така вимога являє собою узгоджуване з Конституцією України втручання в особисте життя в інтересах економічного добробуту.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону України “Про телекомунікації” оператори, провайдери телекомунікацій повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність відомостей щодо споживача, отриманих при укладенні договору, наданих телекомунікаційних послуг, в тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо.

Це загальне правило, на яке обґрунтовано послалися попередні судові інстанції. Проте ними не враховано, що частиною третьою тієї ж статті встановлено й виняток з нього, а саме: інформація про споживача та про телекомунікаційні послуги, що він отримав, може надаватися у випадках і в порядку, визначених законом (без згоди споживача). Саме такі випадки і порядок у даному разі визначено наведеними в цій постанові нормами Закону України “Про Антимонопольний комітет України”.

Спірні правовідносини в даній справі не є предметом регулювання Кримінального процесуального кодексу України, тому попередні судові інстанції безпідставно застосували положення цього Кодексу.

Як зазначається, недоречним також є посилання судів на положення статей 44, 45 Закону України “Про захист економічної конкуренції”. До того ж правоохоронні органи можуть мати доступ до речей та документів лише у межах кримінального провадження, тоді як порушення законодавства про захист економічної конкуренції не належить до кримінально караних дій, щодо яких можливе здійснення такого провадження.

Викладене не спростовується посиланням судів на статтю 8 Конвенції, яка передбачає право людини на повагу до приватного життя та умови, за яких втручання у приватне життя є виправданим, серед яких, зокрема:

• законна підстава,
• законна ціль (мета),
• додаткова умова, за якою втручання має бути необхідним у демократичному  суспільстві.

Так, Верховний Суд вважає, що в даному випадку дії АМКУ узгоджувалися з положеннями Конвенції, оскільки:

• мали законну підставу (у вигляді наведених у цій постанові положень Закону України “Про Антимонопольний комітет України”),
• законну ціль – забезпечення розгляду АМК справи, спрямованої на захист економічної конкуренції у господарських відносинах.

Відповідне втручання було необхідним, оскільки виправдовувалося загальносуспільними потребами у запобіганні, виявленні та припиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції і зумовлювалися неможливістю для АМК в інший законний спосіб отримати необхідну для здійснення його повноважень інформацію.

Таким чином Верховний Суд підтвердив законне право Комітету під час реалізації своїх повноважень вимагати у телефонних операторів конфіденційну інформацію стосовно телефонних дзвінків абонентів (зокрема, номери телефонів абонентів, час та тривалість з’єднання, дані договору або іншого документа, на підставі якого абонент користується номером телефону).

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

---