Банкрутство юридичних осіб — це надзвичайно серйозний процес у житті компанії. Іноді
банкрутство допомагає почати діяльність наново, наприклад, за допомогою фінансової санації. А є ситуації, коли ліквідація компанії є єдиним шляхом виходу з тієї чи іншої фінансової кризи.

У наших реаліях іноді трапляються ситуації, коли неправильний курс роботи менеджменту доводить компанію до банкрутства. Як наслідок, працівники втрачають свою роботу та не отримують у повному обсязі заробітної плати, що безперечно є негативним фактором.

Часто історії банкрутства ми бачимо на прикладі ліквідованих банків, де факт доведення до такого етапу тісно переплітається з відкриття кримінальної справи.

Трохи почнемо з передісторії. Приблизно до 2014 року, тобто ще під час дії Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» про субсидіарну відповідальність мало хто говорив. Судових рішень на той момент було вкрай мало. З перших цікавих рішень можна згадати справу Господарського суду Херсонської області. По суті, воно було з найперших (справа №923/1297/14). Після цього суди охочіше почали розглядати такі справи та виносити рішення по ним. З прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства це стало вже повністю дієвим механізмом. Поняття субсидіарної відповідальності існує в українському законодавстві ще з 1992 р. і було закріплене в ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Воно набуло широкого застосування лише після впровадження такого поняття в ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ).

Яка мета субсидіарної відповідальності? Основною метою такої відповідальності є залучення винних у доведенні до банкрутства осіб до додаткової (субсидіарної) відповідальності та стягнення на користь кредиторів непогашених в ліквідаційній процедурі кредиторських вимог. Тобто це пошук ліквідатором додаткових джерел погашення боргу перед кредиторами.

Щодо судової практики. Останнім часом уже формується судова практика щодо реальної можливості притягнення винних осіб до цивільно-правової відповідальності, відповідно до якої учасники товариства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями товариства. Наприклад Касаційний господарський суд у складі ВС у постанові від 20.03.2019 р. у справі №502/980/11 зазначив, що на учасників товариства може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями, але
тільки для задоволення вимог кредиторів. Однак, окрім застосування субсидіарної відповідальності до засновників підприємств, цивільно-правова відповідальність також може бути застосована й до керівників юридичних осіб державної форми власності.

Також у своїй постанові у справі №923/862/15 від 30.01.2018 р. Верховний Суд дійшов висновку, що субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства застосовується за всі дії і рішення, що призвели до відсутності як засобів на рахунках, так і майна банкрута. Така відповідальність не пов’язується з наявністю вироків у кримінальних справах.

Відсутність з’ясування обставин можливості покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями у разі недостатності майна боржника є нездійсненням ліквідатором всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, а місцевим господарським судам при затвердженні ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу необхідно здійснювати відповідну правову оцінку. Про це йдеться у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 р. у справі №914/3812/15.

Є випадки, коли суд може притягнути до відповідальності й третіх осіб. Наприклад, комунальне підприємство. При залученні до субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні до банкрутства комунального підприємства, необхідно враховувати, що регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств здійснюється аналогічно діяльності державних казенних підприємств, без наділення зазначених су’єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами. Незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, органи місцевого самоврядування й держава повинні діяти в рамках Конвенції та є відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства (судові рішення Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі №5023/4388/12 і від 29.10.2019 р. та у справі №927/1124/16).

Варто чітко знати, що доведення до банкрутства це не тільки цивільного-правова відповідальність, а й кримінально карана дія. Статтею 219 Кримінального кодексу України (далі – КК України) визначено, що доведення до банкрутства карається штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Однак, щоб притягнути особу до відповідальності й стягнути з неї борги компанії, необов’язково притягати цю ж особу до кримінальної відповідальності за вказаний злочин. Суд може покласти відповідальність на керівника або засновника за борги компанії навіть за відсутності вироку в кримінальному провадженні за ст. 219 КК України. У свою чергу, притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 219 КК України потребує доведення наявності в діях особи складу злочину, зокрема умислу, мотиву та розміру завданої шкоди (від 567 500 грн. станом на 2021 рік).

І все ж що має робити керівник для уникнення банкрутства?

1. Керівник боржника має діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно й розумно та не перевищуючи своїх повноважень (ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Тому, саме у інтересах керівника є встановлення моменту (дати) загрози неплатоспроможності.

2. Після встановлення загрози неплатоспроможності, керівник повинен невідкладно надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства, а саме загрози неплатоспроможності (ч. 2 ст. 4 КУзПБ). Таке надсилання має бути доведено належним чином. Крім того, керівник боржника має попередити засновників (учасників, акціонерів) боржника, власника майна (орган уповноважений
управляти майном) боржника про обов’язок своєчасного вжиття заходів для запобігання банкрутству боржника (ч. 1 ст. 4 КУзПБ).

3. Якщо відсутня можливість відновлення платоспроможності шляхом досудової санації боржника, керівник боржника має ініціювати проведення зборів та отримання рішення вищого органу управління боржника, про подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та уповноваження
керівника боржника подати таку заяву. Керівник боржника має отримати докази від вказаних осіб про таку ініціативу для доведення своєї добросовісності та розумності виконання своїх повноважень з цього питання. Відсутність вини у діях керівника боржника, причинно-наслідкового зв’язку між діями керівника і незадоволенням вимог кредиторів, а також завдання останнім збитків у господарських відносинах покладається на керівника в порядку ч. 2 ст. 614 ЦК України, якою передбачено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

4. Керівник боржника має у місячний строк з моменту (дати) виникнення загрози неплатоспроможності подати до господарського суду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з відповідними додатками та доказами виникнення загрози неплатоспроможності.

Отже, з вищевикладеного можемо бачити, що субсидіарна відповідальність на даний момент уже стала реальним механізмом боротьби з недобросовісним менеджментом компанії. І така практика показує, що кожне управлінське рішення варто зважувати та постійно підвищувати свій рівень кваліфікації як управлінця.

---