У своїй адвокатській практиці, займаючись справами досить резонансними, у тому числі з політичним підтекстом, я ще з 2010 року неодноразово помічав тенденції зміни владою законодавства з метою притягнення до кримінальної відповідальності своїх попередників.

Перше, що впадає в око: такі законодавчі новели часто приймаються з ігноруванням вимог статті 22 Конституції України, яка говорить: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод».

Проте зазвичай нікого не цікавить, що такими законами часто погіршується становище суб’єктів кримінального провадження та, особливо, сторони захисту.

В запалі подібного «реформаторства» майже ніхто всередині правлячого класу  не замислюється над перспективою своїх дій. Однак практика показує, що після чергової зміни політичної еліти всі ці законодавчі зміни не мають ретроспективного ефекту, а навпаки, — успішно працюють проти своїх творців.

Наприклад, за президентства Віктора Януковича в КПК було встановлено обмеження щодо можливості повторного оголошення відводу суддів, а головуючому судді були надані нечітко сформульовані і, в результаті — безмежні повноваження з наведення порядку в залі судового засідання. Пов’язано це було з досвідом розгляду справи Юлії Тимошенко у Печерському суді та багаторазового відводу судді Родіона Кірєєва (до речі, історія підтвердила, що обґрунтованого).

А тепер пан «легітимний» вже сам нарікає на неможливість відводу «заангажованих» суддів у кримінальних провадженнях проти нього та позбавлення сторони захисту можливості ефективно реалізовувати свої повноваження у судовому засіданні через свавілля головуючого судді.

Так само, Петро Порошенко під час свого президентства зробив усе, аби полегшити стороні звинувачення можливості заочного досудового розслідування та посилити покарання за злочини проти держави. Тепер, ховатися за кордоном йому самому марно. Адже в даному разі «безпроблемне» проведення заочного розслідування щодо нього — гарантоване законом. І шансів на успішний захист у такому разі не так багато. А ще й покарання за інкримінованими статтями КК передбачено явно жорстке та несумірне.

І головне, що досвід попередників нікого нічого не навчив. Сьогодні ми спостерігаємо практику підходу ДБР до формування підозри, яка, фактично, легко застосовна не лише до Петра Порошенка, а й до будь-якого Президента (наприклад, якщо той захоче використати РНБО з метою задоволення особистих інтересів чи недопущення падіння рівня власних політичних рейтингів).

З огляду на таку циклічність, стає очевидно: перше, що слід робити новообраним політикам після приходу до влади — це винаймати особистого досвідченого адвоката у кримінальних справах.

І лише після цього — гратися в «генерування» роботи для адвокатів свого попередника, — якщо «вивчити урок» на чужих помилках усе ж немає хисту чи бажання.

Нижче — фрагменти з тексту підозри Петру Порошенку. Зміст я навіть не оцінюватиму. І навіть не казатиму, що «тимчасово виконуючий обов’язки Генерального прокурора» не є «виконавцем обов’язків Генерального прокурора» у розумінні цієї правової категорії КПК.

Мене лише цікавить питання: хто думав про наслідки такого формату підозри для чинних держпосадовців? Документ виглядає як такий собі «універсальний варіант «типової підозри». У подібній підозрі можна прізвище «П» з легкістю замінити на будь-яке інше прізвище Президента, і «колесо історії» із кримінальними провадженнями продовжиться.

---