Парадокс. Весь минулий рік міністри, правлячі депутати, члени ради НБУ та інші розповідали нам про цілющу інфляцію. Про те, що треба надрукувати гроші й влити їх в економіку і тоді настане всесвітнє щастя, а зростання цін до 10% це взагалі дуже корисно. Ці гомеопати від економіки писали статті, виступали з трибуни Верховної Ради і світили своїми обличчями в телевізорі. І агітували нас за інфляцію. Розповідали, як інфляція буде драйвером української економіки. І треба всього лише послати під три чорти МВФ, який заважає друкувати гроші, взяти Нацбанк за зябра та змусити друкувати гривню.

А що відбувається зараз, коли зростання цін прискорилося? Інфляція вже вище минулого року, але поки не перевищує 7,5% й менше заповітних 10%. Тепер ті ж можновладці бігають з витріщеними очима й кричать «караул, ростуть ціни», укладають меморандуми та інші папірці, що обмежують зростання цін і тиснуть на бізнес. І кажуть про державне регулювання і про те, що треба стримати зростання цін у що б то не стало, навіть ціною обмежень для бізнесу. Захищають маленького українця від зростання цін. Тому що раптом з’ясувалося, що інфляція 一 це податок на бідних. І дуже боляче б’є по виборцях.

Що ж пішло не так?

Чи це такий метод підтримки економіки, коли на бізнес накладають обмеження, пропонують вводити квоти і роблять його менш конкурентоспроможним? Це якийсь новий метод, про яких ми не чули? Криворізька школа економіки? Або ніхто не здогадувався, що зростання цін не сподобається людям? Або це мало б бути якесь особливе зростання цін, яке не впливає на продукти харчування, наприклад? І чи було колись в Україні подібне зростання цін?

Поки, на щастя, всі ці меморандуми носять декларативний характер. І значної шкоди економіці не носять. Але точно вже не сприяють зростанню та економічному розвитку, не підвищують ніяк інвестиційну привабливість, і змушують бізнес нервувати, менше інвестуючи. А де менше інвестицій 一 там менше економічного зростання.

І так, введення цінових обмежень завжди закінчується тільки одним. Ті продукти, ціни на які починає регулювати держава, обмежуючи їх, просто пропадають. Краще від цього нікому не стає.

В Україні у всіх дуже коротка пам’ять. Але не може ж вона бути настільки короткою.

Текст узято зі сторінки Сергія Фурси у Facebook.

---