Другий сенат Конституційного Суду ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Віри Хліпальської щодо конституційності положень частини другої статті 26 Закону України “Про виконавче провадження” (щодо забезпечення державою виконання судового рішення).

Цим Рішенням КС визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 26 Закону України “Про виконавче провадження” від 2 червня 2016 року № 1404‒VIII зі змінами (далі – Закон).

“Тепер платити авансовий внесок при подачі виконавчого листа не потрібно. Адже якщо кредитор, який і так вже витратився, не зможе оплатити внесок – не зможе домогтися реального виконання суду”, – прокоментував рішення адвокат Андрій Лисенко.

Положеннями частини другої статті 26 Закону визначено розміри авансового внеску, який стягувачі мають сплатити при примусовому виконанні рішень, а також передбачено випадки звільнення стягувачів від сплати такого внеску.

Позиція автора клопотання:

Автор зазначає, що відповідно до положень частини другої статті 26 Закону для примусового виконання судового рішення, ухваленого на її користь, яке добровільно не виконує державний орган фіскальної служби, вона зобов’язана сплатити авансовий внесок у розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати, тобто “7446 гривень, що відповідає її утриманню впродовж … 4,2 місяців”. Хліпальська В.В. стверджує, що “отримує кошти на прожиття на рівні прожиткового мінімуму” і не має можливості сплатити зазначений авансовий внесок. У зв’язку з несплатою нею такого внеску  на підставі положень частини другої статті 26 Закону державний виконавець “відмовив у відкритті виконавчого провадження”, а суди всіх інстанцій, до яких вона зверталася, посилаючись на ці самі положення, не визнали такої відмови протиправною та не захистили її прав. Хліпальська В.В. наголошує, що “через свій незадовільний майновий стан так і не змогла реалізувати свого права на примусове виконання судового рішення”.

Позиція Конституційного Суду:

КСУ, дослідивши матеріали конституційної скарги та проаналізувавши положення частини другої статті 26 Закону, звертає увагу, що відповідно до положень Закону початок примусового виконання органом державної виконавчої служби судового рішення немайнового характеру, боржником за яким є державний орган, пов’язаний з необхідністю сплати стягувачем авансового внеску у розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати, якщо стягувач не звільняється від сплати цього внеску у випадках, визначених Законом.

Внаслідок несплати обов’язкового авансового внеску стягувачем примусове виконання судового рішення, ухваленого на його користь, не розпочнеться, тобто сплата авансового внеску є необхідною умовою початку примусового виконання судового рішення.

У Рішенні КСУ наголошується, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід’ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв’язку із внесенням Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” від 2 червня 2016 року № 1401–VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129¹, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

КСУ вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов’язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Закон про мову опубліковано: коли норми вступають в силу?

Конституційний Суд України вважає, що відсутність у стягувача як особи, на користь якої ухвалене судове рішення, фінансової можливості сплатити авансовий внесок не повинна перешкоджати реалізації його права на виконання судового рішення, особливо коли боржником за цим рішенням є державний орган. У чинному правовому регулюванні має бути встановлений такий порядок сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, який забезпечив би в усіх випадках і за будь-яких умов повне й своєчасне виконання такого рішення та його обов’язковість.

Визначенням положеннями частини другої статті 26 Закону обов’язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов’язковості.

Конституційний Суд наголошує, що держава має позитивний обов’язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеним положеннями частини другої статті 26 Закону правовим регулюванням щодо обов’язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов’язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129¹Конституції України.

Положення частини другої статті 26 Закону, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

ксу

---