У судовій практиці трапляються неймовірні сюжетні повороти. Ще одне цікаве рішення з’явилося в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР) після пасхальних вихідних.

Саме 2 травня в ЄДРСР було опубліковано рідкісне для України рішення, ухвалене Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу від 18 квітня цього року у справі №212/4359/18 (далі — рішення від 18.04.2019). Ним на користь позивача було стягнуто з Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, 1 000 000 (один мільйон) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.

Здавалось би, позитивна практика, і, нарешті, українці можуть отримати справедливе відшкодування за несправедливе переслідування з боку держави. Однак це лише на перший погляд. Проаналізувавши справу глибше, можна побачити, що в ній незвичайними є не лише сума відшкодування, а й дійові особи та форма рішення.

Кому ж винна Держава Україна?

Зокрема, з тексту рішення від 18.04.2019 випливає, що позивачем є колишній правоохоронець. Ним виявився старший слідчий прокуратури Саксаганського району м. Кривого Рогу, затриманий 20 січня 2011 року під час одержання чергової частини хабара у 2 тисячі доларів США. Як повідомляли ЗМІ з посиланням на прес-службу СБУ, працівник прокуратури систематично отримував гроші від громадян за непритягнення їх до кримінальної відповідальності. Його затримали під час отримання хабаря. “Зловмисника спіймали “на гарячому” в його службовому кабінеті. Після затримання у підозрюваного вилучили речові докази – стодоларові банкноти із написом “хабар”.

Однак “гучної” справи не вийшло. Двічі суди Кривого Рогу визнавали екс-працівника прокуратури винним за ч.2 ст.368 КК України з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією майна: Довгинцівський районний суд — вироком від 19 січня 2012 року і Жовтневий районний суд — від 26 грудня 2013 року.

І двічі справу переглядав апеляційний суд Дніпропетровської області із скасуванням цих вироків.

При цьому, скасувавши другий вирок 6 березня 2014 року, апеляційна інстанція повернула справу Генпрокурору на додаткове розслідування.

Після цього, 25 квітня 2014 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості та розпочато кримінальне провадження №42014040000000327 за ознаками ч. 4 ст. 368 КК України. Проте 19 червня 2015 року дане провадження було закрито у зв’язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи і вичерпано можливості їх отримати.

Виходить, Держава Україна має виплатити кошти тому, кого взяли “на гарячому”, через відсутність доказів щодо нього?

Мільйон гривень за незаконною процедурою

Згідно з п.2 ч.1 ст.2 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (Закон про відшкодування шкоди) закриття кримінального провадження на зазначеній підставі дає право на відшкодування шкоди.

Екс-правоохоронець, якого переслідували більше чотирьох років, вирішив судитися з державою, оцінивши заподіяну йому шкоду в шістнадцять мільйонів гривень.

І у червні 2018 року подав відповідний позов про визначення грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди та стягнення.

Такий крок колишнього старшого слідчого прокуратури викликає подив. Адже він повинен знати, що відповідно до ст.12 і ч.1 ст.13 Закону про відшкодування шкоди питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що виноситься в місячний термін з дня звернення громадянина. Однак предметом такої заяви є не стягнення коштів на відшкодування шкоди, а визначення розміру останньої. Чинне законодавство не передбачає вирішення права на відшкодування в порядку позовного провадження. Навіть, якщо громадянин не згодний з визначеною судом сумою моральної шкоди, він має право оскаржити відповідну ухвалу до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Тому ще більший подив викликає саме рішення від 18.04.2019 про часткове задоволення цього позову. Річ у тім, що згідно із славнозвісною ч.2 ст.19 Конституції України, на яку так люблять посилатися держструктури, органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу не міг розглядати цей позов замість заяви і виносити рішення замість ухвали.

Однак тут необхідно зауважити, що в Україні це є усталеною судовою практикою. І замість передбаченого місячного терміну судді розглядають справи за встановленим ЦПК України порядком, тобто в найкращому випадку рік.

А судді хто?

Ще однією цікавою особливістю справи №212/4359/18 є розгляд її суддею Олексієм Пустовітом, який півтора роки тому став героєм журналістських розслідувань. Нагадаємо коротко, що у жовтні 2017 року у фокус уваги журналістів, а згодом і правоохоронців потрапила історія з квартирою в Кривому Розі, яку пан Пустовіт спочатку відсудив для місцевої громади, а потім отримав її в користування та продав. У вересні 2018 року йому оголосили про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358 та ч.2 ст.190 КК України, тобто використання завідомо підробленого документу і шахрайство, що завдало значної шкоди потерпілому. Саме з цією кваліфікацією справа пішла до Казанківського районного суду Миколаївської області.

Отже, за іронією долі склалось так, що екс-правоохоронця, якого раніше звинувачували у хабарництві, захистив суддя, якого на даний час звинувачують у шахрайстві.

Та доля виявилася ще більшою жартівницею і дозволила Олексію Пустовіту винести благородне рішення саме того дня, коли Казанківський суд призначив підготовче засідання у справі за обвинуваченням його самого. Може, це знак, що колись хтось і йому присудить гідну компенсацію?

Наталія Мороцька, адвокат

---