Використання судами під час ухвалення рішень спрощеної термінології або термінології, яка прямо суперечить чи спотворює зміст визначених кримінальним процесуальним законом термінів, неприпустиме.

Допущення таких порушень під час складання судового рішення є неприйнятним, адже це ставить під сумнів законність ухваленого рішення. Такого висновку дійшов Верховний Суд.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула справу, у якій, на думку скаржника, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 374 (зміст вироку), 420 (вирок суду апеляційної інстанції) Кримінального процесуального кодексу України.

У постанові ВС зазначається, що згідно з положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Статтею 374 КПК України чітко регламентовано, що вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин.

У резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою, обов’язково зазначаються:

• прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого;
• рішення про визнання його винуватим у пред’явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
• покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

Під час складання вироку апеляційний суд не дотримався цих вимог кримінального процесуального закону.

Із оскаржуваного судового рішення встановлено, що суд апеляційної інстанції скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання. Водночас у резолютивній частині власного вироку замість покарання, призначеного по кожному з обвинувачень, апеляційний суд вказав вважати особу засудженою: за ч. 2 ст.15 (замах на злочин), ч. 2 ст.185 (крадіжка) Кримінального кодексу України до 3 місяців арешту; за ч. 2 ст.185 КК України до 4 місяців арешту, на підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно вважати призначеним покарання у виді арешту на строк 4 місяці.

Тобто, скасувавши вирок районного суду в частині призначення покарання, апеляційний суд не призначив покарання, як того вимагає закон, а ухвалив вважати особу засудженою до покарання, яке їй фактично не було призначене ні за ч. 2 ст.15, ч. 2 ст.185 КК України, ні за ч. 2 ст.185 КК України.

Застосований апеляційним судом термін “вважати” тлумачиться як “визнавати якимось, прирівнювати до кого-, чого-небудь, мати якусь думку, думати, гадати”, а тому за змістом він не тотожний юридичному терміну “призначити”.

Таким чином, під час ухвалення вироку суд апеляційної інстанції грубо порушив вимоги кримінального процесуального закону, адже прийняте ним судове рішення за змістом не відповідає законодавчим приписам, які регламентовані ч. 4 ст. 374 КПК України, про те, що у резолютивній частині вироку має бути прописано покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам кримінального процесуального закону та підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

---