Визначення поняття “застосування запобіжного заходу”, – постанова ВC

Поняття “застосування запобіжного заходу” охоплює не тільки обрання запобіжного заходу, а й випадки його зміни, коли суд обирає інший захід.

Такий висновок зробила колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу особи на ухвалу апеляційного суду.

Що сталося

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції, зокрема, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що призвело до обмеження доступу до правосуддя у зв’язку з порушенням права особи на оскарження ухвали слідчого судді про зміну запобіжного заходу.

Згідно з ухвалою слідчого судді до місцевого суду звернувся слідчий з клопотанням про зміну запобіжного заходу підозрюваному з особистого зобов’язання на тримання під вартою у зв’язку із вчиненням останнім кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років.

При цьому, задовольняючи клопотання слідчого частково, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Однак, зважаючи на невиконання підозрюваним покладеного на нього обов’язку, суд змінив запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання на домашній арешт.

Позиція Верховного Суду

Апеляційний суд відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою особи на згадану ухвалу слідчого судді з підстави, що така скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку з урахуванням положень ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки підозрюваному було змінено запобіжний захід, а не застосовано до нього запобіжний захід.

ККС ВС задовольнив касаційну скаргу особи з огляду на таке.

Нормами процесуального закону встановлено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (ст. 309 КПК України). До цього переліку, зокрема, належать відповідні ухвали слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

У кримінальному провадженні, що розглядається, слідчий суддя задовольнив клопотання слідчого частково та відповідно до положень ст. 181 КПК України змінив підозрюваному запобіжний захід, застосувавши до нього замість особистого зобов’язання інший запобіжний захід − домашній арешт. При цьому в резолютивній частині судового рішення правильно роз’яснено порядок та строки його оскарження.

Таким чином, апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою, неправильно застосував положення ст. 309 КПК України, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у підозрюваного права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, що призвело до безпідставного обмеження його  права на доступ до суду.

Виходячи із системного аналізу положень ст. 309 КПК України та враховуючи вимоги ст. 181 КПК України, ВС дійшов висновку, що поняття “застосування запобіжного заходу” охоплює не тільки обрання запобіжного заходу, а й випадки його зміни, коли суд обирає інший захід.

Таким чином, слідчий суддя, постановивши ухвалу про зміну запобіжного заходу з особистого зобов’язання на домашній арешт, фактично застосував запобіжний захід у виді домашнього арешту. Така ухвала слідчого судді може бути  оскаржена в апеляційному порядку, тому право підозрюваного на її оскарження було незаконно обмежено апеляційним судом.

ВС скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Нагадаємо, Верховний Суд дійшов висновків, що вжиття заходів зустрічного забезпечення є обов’язком суду незалежно від майнового стану відповідачів.

LegalHub нещодавно писали, що Петро Порошенко призначив 75 суддів до Верховного Суду.