Відомості, здобуті в рамках кримінального провадження, що було закрите, були використані як докази вини обвинуваченого в інших провадженнях. Як це узгоджується з презумпцією невинуватості?

Проблему досліджував Європейський суд з прав людини у справі “О’Ніл проти Сполученого Королівства” (заява № 14541/15). Прес-реліз рішення оприлюднено на сайті суду, передає інформаційний ресурс “ECHR: Ukrainian Aspect”.

Чарльз Бернар О’Ніл був обвинувачений у ряді серйозних злочинів, в тому числі у вбивстві та чотирьох нападах із сексуальною метою на  малолітніх дітей.

Під час судового розгляду, який відбувся в Шотландії, він був виправданий за одним з епізодів обвинувачень. Виправдувальний вирок був винесений на тій формальній підставі, що суд не мав юрисдикції для вирішення питання, оскільки в своїх показаннях жертва посилалася лише на дії, які відбулися в Англії.

Разом із тим суддя дозволив присяжним використовувати інформацію по цьому епізоду як доказ в інших епізодах обвинувачення.

Зрештою присяжні визнали О’Ніла винним за трьома іншими обвинуваченнями. Він був засуджений до трьох десятирічних термінів ув’язнення, які він відбував одночасно з довічним ув’язненням за вбивство.

О’Ніл подав апеляцію на вирок, стверджуючи, що суддя помилково надав вказівку присяжним використовувати докази епізоду, у якому він був виправданий, для підтвердження інших звинувачень. Апеляція була відхилена. Суд вищої інстанції виходив з того, що суд насправді помилився з винесенням виправдовувального вироку (не мав повноважень), але це рішення залишилося в силі. Проте отримана інформація по цьому епізоду залишалася доступною для підтвердження інших обвинувачень і вказівки судді присяжним неможливо вважати помилкою.

Тоді засуджений звернувся до Європейського суду з прав людини, посилаючись на ч. 2 ст.6 (презумпція невинуватості) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Він вважав, що презумпція невинуватості була порушена через те, що, незважаючи на виправдання за одним із звинувачень, суд першої інстанції дозволив присяжним використовувати здобуті докази як підтвердження для інших звинувачень, а також те, що апеляційний суд згодом виявив, що рішення виправдати його за цим звинуваченням було помилковим.

У Страсбурзі зауважили, що не існує єдиного підходу до встановлення обставин, за яких презумпція невинуватості була б порушена в провадженнях, які виникли після закінчення кримінального провадження. Багато залежить від характеру та контексту провадження, а також, зокрема,  мови, яку використовувала особа, яка приймала рішення.

У справі заявника ЄСПЛ виявив, що мова, яку використовував суддя суду першої інстанції, не мала негативний вплив на його виправдання за одним зі звинувачень. Надаючи вказівки присяжним, суддя пояснив, що обвинувачений вважався невинуватим. Але під час вирішення питання, які саме докази могли бути використані для підтвердження обвинувачення у інших злочинах, то тут, по-перше, вони (присяжні) повинні були вирішити, чи свідчення жертв були надійними і достовірними; та, по-друге, чи передбачувані злочини були досить близькими за часом, характером і обставинами для того, щоб бути взаємо підтверджувальними.

Євросуд констатував, що всі права О’Ніла на захист були дотримані протягом усього судового розгляду, а з національного законодавства випливало, що навіть після виправдання докази залишалися доступними для підтвердження інших звинувачень.

Тому ЄСПЛ відхилив як неприйнятну скаргу заявника на те, що суддя дозволив присяжним використовувати докази обвинувачення, за яким він був виправданий, для підтвердження інших епізодів обвинувачень. Також суд у Страсбурзі відхилив як неприйнятну скаргу в частині рішення апеляційного суду. Вказуючи на те, що була допущена процесуальна помилка, апеляційний суд не висловив припущення, що заявник був винним у злочинах, в яких він був виправданий, а також не висловив будь-яких підозр у зв’язку із цим.

В цілому Стосовно обох скарг на порушення права на презумпцію невинуватості, Суд виходив з положення про те, що “виправдання” за одним із звинувачень було засноване на відсутності юрисдикції на відміну від справжнього виправдувального вироку по суті.

---