Три національні органи влади по-різному тлумачили положення, викладене трудовому договорі. Отже, це не було тим договірним положенням, яке чітко і однозначно заявляло про певний намір держави-роботодавця.

Такий висновок зробив Європейський суд з прав людини у справі “Ндаягаміе-Мпорамазіна проти Швейцарії” (заява № 16874/12). Відповідний прес реліз оприлюднено на офіційному сайті ЄСПЛ, передає інформаційний ресурс “ECHR: Ukrainian Aspect”.

Марія-Луїза Ндаягаміе-Мпорамазіна тривалий час працювала в постійній місії Республіки Бурунді в штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй у Женеві на посаді секретаря. Коли її повідомили про небажання продовжувати її трудовий договір, вона подала позов про несправедливе звільнення проти Республіки Бурунді до судового органу Швейцарії. Серед інших аргументів, представник відповідача посилався на те, що Ндаягаміе-Мпорамазіна мала громадянство Бурунді і проживала у Франції, і не мала зв’язків із Швейцарією. Але оскільки трудовий договір містив положення про визнання місцевої юрисдикції, суд погодився з позивачем, що цей пункт складав попередню відмову Республіки Бурунді від її імунітету від юрисдикції.

Розглянувши матеріали справи, суд ухвалив рішення про виплату Республікою Бурунді позивачу 40,7 тис. євро.

Нагадаємо, 2 грудня 2004 року ООН прийняла Конвенцію про юрисдикційні імунітети держав і їх власності (UNCJIS), яка визнає загальний принцип імунітету держави та її власності перед судами іншої держави (Швейцарія ратифікувала цю конвенцію у 2010 році). Водночас, відповідно до ст. 7 Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави щодо будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи, зокрема, в силу письмового договору.

Але з таким підходом не погодилася Республіка Бурунді, яка оскаржила судове рішення, винесене на користь її громадянина. І вищий суд задовольнив вимоги щодо імунітету Бурунді від юрисдикції, зауваживши, що пані Ндаягаміе-Мпорамазіна могла без зайвих зусиль передати свою справу до відповідних судів у своїй країні.

Тоді колишня працівниця дипломатичної установи звернулася до ЄСПЛ. Вона, посилаючись на ч. 1 ст. 6 (право на доступ до суду) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, стверджувала, що була позбавлена права на доступ до суду через імунітет від юрисдикції Республіки Бурунді і підтриманий судами.

Суд у Страсбурзі виходив з того, що надання суверенного імунітету державі в цивільному провадженні переслідувало законну мету дотримання міжнародного права з метою сприяння взаємному спілкуванню та добрим відносинам між державами на основі поваги суверенітету кожної держави. Проте держава могла відмовитися від свого права на імунітет в судах іншої держави, зокрема, за допомогою пункту в угоді. І саме такою відмовою, на думку заявниці, був один з пунктів трудового договору.

Разом із тим, ЄСПЛ звернув увагу на те, що загалом три національні органи влади тлумачили положення цього пункту трудового договору в значно різні способи.

Отже, Високі судді дійшли висновку, що це не було договірним положенням, яке чітко і однозначно заявляє про намір Республіка Бурунді відмовитися від імунітету від юрисдикції. Тому національні суди цілком могли припустити, що положення, про яке йде мова, не було вираженням чіткого і недвозначного бажання Республіки Бурунді.

Відтак, критерій вираженої згоди, викладений у ч. 2 ст. 7 Конвенції був відсутнім у цій справі, з чого випливає, що Республіка Бурунді не відмовився від свого імунітету від юрисдикції.

Також у Страсбурзі заважили, що для заявниці були доступні інші засоби судового захисту. Республіка Бурунді надала гарантії, які полягали в тому, що якщо б суд у Швейцарії підтвердив імунітет від юрисдикції, Ндаягаміе-Мпорамазіна могла б звернутися до адміністративного суду Бурунді і не існувало б жодних проблем з встановленим законом обмеженням, оскільки суд Швейцарії припинив термін давності.

Отже, Суд вважав, що суди Швейцарії не відступили від принципів міжнародного права, визнаного у сфері державного імунітету, а також те, що обмеження права на доступ до суду було неможливо вважати непропорційним. З урахуванням цього Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що стаття 6 (право на доступ до суду) Конвенції з прав людини порушена не була.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі “Ндаягаміе-Мпорамазіна проти Швейцарії” (заява № 16874/12) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ “Дроздова та партнери” Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

---