Монополія адвокатури на представництво в судах поступово впроваджувалася ще з 2017 року, а з 1 січня цього року правила стосовно виключного представництва в судах адвокатами набули чинності й для органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 

Юрист Pavlenko Legal Group Анатолій Мельниченко проаналізував поточний стан адвокатської монополії в судах, а також ймовірні виклики для правосуддя та майбутні очікування професійної спільности.

Відтак, із внесенням змін до Конституції України та введенням в дію нових процесуальних кодексів, виключне право на представництво в судах надано адвокатам (представникам) та керівникам або членам виконавчого органу юридичних осіб, державних органів та органів місцевого самоврядування в порядку самопредставництва. 

Варто зазначити, що наприкінці 2019 року законодавцем було розширено перелік осіб, які можуть представляти юридичних осіб, державні органи та органи місцевого самоврядування в порядку самопредставництва.  

Так, право представляти юридичну особу, орган державної влади та орган місцевого самоврядування було надано також особам, яких було уповноважено діяти від імені юридичної особи, органу державної влади та органу місцевого самоврядування відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). 

Якщо детально порівнювати умови монополії адвокатури одразу після її впровадження та станом на момент підготовки даної публікації, можна дійти до висновку, що її фінальна версія, на фоні законодавчих нововведень щодо самопредставництва, була суттєво ослаблена.  

При цьому розширення кола самопредставників було цілком логічним та передбачуваним кроком законодавчого органу, оскільки, із запровадженням безумовної монополії адвокатури,  органи державної влади та органи місцевого самоврядування змушені були б шукати додаткового фінансування на оплату послуг адвокатів із державних та місцевих бюджетів. 

Водночас самопредставництво також слід оцінювати позитивно в аспекті наявності у юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування права вибору – представляти власні інтереси самостійно в порядку самопредставництва або найняти адвокатів. Так, наприклад, юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть передавати на аутсорсинг адвокатам складні та нетипові справи, а представництво у справах незначної складності здійснювати у порядку самопредставництва. 

Системний аналіз судової практики дає підстави стверджувати, що на рівні судів касаційної інстанції вже було напрацьовано значний пласт судової практики, яка вирішила актуальні питання, що виникали під час представництва в судах адвокатами. Наприклад Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду (далі – КАС ВС) у постанові від 27.12.2019 року у справі №826/11505/18 вирішено актуальні питання стосовно документів, які можуть підтверджувати повноваження адвоката у справі. У постанові від 14.11.2019 року у справі №910/1669/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі – КГС ВС) вказав на особливості заповнення ордеру на надання правової допомоги. Окрім того, у постанові від 18.12.2019 року у справі №522/17845/15-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (далі – КЦС ВС) надав правовий висновок щодо особливостей складання договору про надання правової допомоги, а також КГС ВС у постанові від 13.02.2020 року у справі №910/2170/18 виклав прецедент щодо відшкодування витрат на правову допомогу. 

У той же час на рівні судів касаційної інстанції існує неоднакове застосування одних і тих самих норм права стосовно допуску самопредставників у судові процеси. Це пов’язано, зокрема, із тим, що процесуальним законом не визначено вичерпного переліку документів, якими  самопредставники мають підтверджувати свої повноваження. 

З огляду на актуальність питання щодо самопредставництва, суддівський корпус неодноразово обговорював це питання на спільних внутрішніх нарадах та засіданнях. Так, на спільній нараді суддів КГС ВС за участі голів місцевих та апеляційних господарських судів дійшли до спільного висновку, що для підтвердження самопредставництва мають бути подані такі документи: статутні документи або положення, інструкція, трудовий договір або наказ про зарахування на посаду чи витяг з єдиного реєстру, де зазначено, що особа має функцію представляти підприємство у судах. 

На перший погляд питання самопредставництва ніби було врегульовано суддями господарської юрисдикції, але ні… У постанові від 16.06.2020 року у справі №922/2246/19 КГС ВС повернув без розгляду заяву самопредставника, який на підтвердження своїх повноважень додав до заяви положення про юридичний департамент, посадову інструкцію, розпорядження про переведення на посаду. КГС встановив, що із доданих документів не вбачається надання заявникові повноважень діяти в порядку самопредставництва від імені органу місцевого самоврядування. При цьому висловив правову позицію, що для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб’єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Якщо ж говорити про практику КАС ВС, то вона зводиться до того, що надання документів, які підтверджують повноваження самопредставництва, не гарантує стовідсоткового допуску самопредставника в судовий процес. Наприклад, в ухвалі  КАС ВС від 24.02.2020 року у справі № 640/7664/19, незважаючи на долучені до касаційної скарги документи (копія довіреності, копія відповідного положення відділу, копія посадової інструкції, копія про призначення самопредставника на посаду), КАС ВС встановив додаткові вимоги до документів, якими слід підтверджувати повноваження самопредставника, зобов’язавши органи державної влади вносити відомості про ЄДРПОУ про самопредставників. Аналогічні правові висновки викладені в ухвалі КАС ВС від 18.06.2020 № 809/843/18.  

За таких обставин вбачається, що, у зв’язку з відсутністю вичерпного переліку документів, які можуть підтверджувати повноваження самопредставників, суди касаційних інстанцій мають різні підходи до вирішення питання самопредставництва. У зв’язку з чим існує обґрунтований ризик того, що подані касаційні скарги юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у порядку самопредставництва можуть бути залишені без належного розгляду. 

Тому, враховуючи зазначені вище тенденції, самопредставникам варто у внутрішніх документах відображати право конкретного самопредставника, діяти від імені юридичної особи, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а також детально визначати його повноваження, аби суд міг допустити до участі у справі таких самопредставників. 

При цьому, навіть через більш ніж шість місяців з моменту запровадження розширеного кола самопредставників, питання самопредставництва не втрачає своєї актуальності. В експертних юридичних колах існують різні підходи до визначення документів, якими необхідно підтверджувати повноваження самопредставника, а також щодо викорінення існуючої проблеми, пов’язаної з  визначенням документів, які підтверджують повноваження самопредставників.

Так, вказане питання потенційно можна вирішити шляхом:

1) передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми;

2) доповнення процесуальних кодексів положеннями, якими визначити вичерпний перелік документів для підтвердження самопредставництва;

3) скасування адвокатської монополії. 

Водночас останній варіант вирішення питання самопредставництва слід вважати найбільш реалістичним, з огляду на те, що на розгляді Верховної ради України вже перебуває законопроект щодо скасування адвокатської монополії (законопроект № 1013), який був визначений Президентом України як невідкладний. Вказаний законопроект отримав позитивний висновок Конституційного суду та був попередньо схвалений законодавчим органом влади. 

Таким чином, поки законопроект щодо скасування адвокатської монополії обговорюється в кулуарах Верхової Ради IX скликання, в умовах сьогодення кожній особі за будь-яких умов має бути забезпечений доступ до правосуддя, слідуючи положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеній практиці ЄСПЛ.  Окрім того, як для юридичної спільноти, так і для суспільства важлива сталість законодавства стосовно судового представництва, однак наразі прослідковується певна політична вмотивованість,  притаманна як під час запровадження монополії адвокатури, так і щодо її скасування. 

---