Минулий рік був насиченим на юридично значущі подій. Якщо спробувати визначити топові серед них, – то, на мій погляд, найбільш знаковим є прийняття в Україні законодавства про податкову амністію та початок реалізації в суспільній практиці цієї державної ініціативи.
Тут слід зауважити, що ідея є хорошою, але, на жаль, отримала вкрай непрофесійне виконання. Тож відповідно, є обґрунтовані сумніви, що за підсумками втілення її в життя будуть досягнуті ті результати, які замислювалися при розробці та прийнятті її законодавчого забезпечення. Адже законодавці не врахували множину суттєвих ризиків, аналіз яких змушує багатьох потенційних декларантів майна і доходів утримуватись від укладання відповідних угод з державою.
Наступна топ-подія в юридичній сфері пов’язана із прийняттям та введенням в дію двох законів, покликаних надати імпульсу судовій реформі. Це реформа Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Оскільки суди в Україні у поточному періоді «задихаються» від нестачі суддів («некомплекти» подекуди перевищують половину складу суддів) – це згубно впливає на якість роботи судової системи та ефективність правосуддя. Отже запуск в дію механізмів судової реформи принесе позитивні зміни.
Наступна топ-подія стосується кримінального сегменту юридичної сфери: йдеться про кримінальну справу щодо Віктора Медведчука. Справа дуже непроста і незрозумілою є її судова перспектива. Але тенденція до того, що раніше непідвладні кримінальним судовим переслідуванням впливові політики тепер виявилися позбавленими подібного «імунітету», – дуже показова. І головним питанням тут є: а чи вдасться державі поруч із активною обвинувальною позицією дотриматись у кримінальних провадженнях балансу з дотриманням та забезпеченням невід’ємних і гарантованих Конституцією й законами прав людини? Насамперед – права на захист, на справедливий суд та справедливе розслідування.
Адже вкрай важливо у гонитві за політичними цілями не втратити розуміння основоположних гарантій захисту прав людини. Оскільки на теперішній час немає встановлених судом фактів вчинення паном Медведчуком яких-небудь злочинів – ставлення до нього має бути таким, як цього вимагає закон – тобто як до невинуватої особи.
Наступною значущою подією я б назвав кримінальну справу проти Петра Порошенка. У нас вже, можна сказати, сформувалася певна «традиція» щодо кримінального переслідування колишніх президентів. З одного боку, це є добрим свідченням того, що в Україні ніхто не має «індульгенцій» від встановленої законом відповідальності. З іншого ж боку, подібні процеси тягнуть за собою не лише юридичні, але і політичні наслідки. Тому кожна процедура у таких процесах повинна бути максимально «чистою», і всі претензії, які формуються до підозрюваного чи обвинуваченого з боку державних правоохоронних органів, мають цілковито відповідати чинному законодавству.
Не маю змоги зараз дати оцінку цій кримінальній справі, але з почутого із повідомлень ЗМІ у мене складається враження, що ця справа радше політична, аніж юридична або така, що має правові підстави. У кожному разі і в кожній цивілізованій демократичній державі слід виходити з усвідомлення неприпустимості кримінального переслідування державних діячів за ухвалені ними політичні рішення. Отже необхідним є чітке розуміння межі, за яку переступати не можна.
Ще одна із болючих для мене особисто подій року – це ліквідація Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України. Може це не очевидно для широкої громадськості, але я як юрист та колишній держпосадовець, мушу застерегти: це вкрай негативно позначиться на якості експертизи законопроектів, які готуються до парламентського розгляду. І в частині оцінки їх відповідності нормам Конституції України, і в аспекті відсутності конкурентних норм з іншими законодавчими і нормативними актами, які діють у державі. Це однозначно деструктивно вплине на якість законів, які будуть надалі прийняті у парламенті.
Але в цілому 2021 рік, на моє бачення, слід оцінити позитивно – як такий, в якому відбувалося багато новацій, щоб у кінцевому підсумку в юридичній сфері сталися зміни на краще.
Своєю чергою новий, 2022-й, має стати для України роком консолідації державою професійної управлінської команди. Наповненої людьми, які знають, що робити для впровадження системних позитивних змін у країні та ефективно діють у правовому полі чітко юридично вивіреними методами і рішеннями.