Що таке усталена практика? Як вона формується та які викривлення має? Як впливає навантаження на роботу суддів? Що важливіше для суддів: власна позиція або усталена практика, думка колег?

Усталена практика та її викривлення

Очевидно, що будь-яка судова діяльність, як правило, базується на досвіді попередньої такої діяльності.

Формування нової судової практики можна спостерігати внаслідок запровадження нових юридичних інститутів (зміни законодавства). При цьому практика формується за аналогією, тобто на базі вже сформованої практики за подібними правовідносинами.

Буває, що упередження та інші викривлення практики переходять зі старих норм та правових інститутів на нові. Тобто можна говорити про певну «інерцію» судової практики, яка долається лише з плином часу.

Саме таку «інерцію» ми спостерігали щодо деяких питань після набрання чинності «новим» Кримінальним процесуальним кодексом України.

Наприклад, у перші роки чинності даного кодексу судді масово розглядали скарги на невнесення даних до ЄРДР у порядку статті 214 КПК України на користь прокурора та слідчого, шукаючи для цього формальні підстави. Працювало упередження, негативна презумпція «прокурор (слідчий) завжди має рацію».

Після цього накопичилась критична маса роботи адвокатів, і стало зрозуміло, що норма статті 214 КПК про необхідність внесення заяви про злочин до ЄРДР протягом 24 є безальтернативною. Поготів майже немає випадків, коли скарг на порушення слідчим цієї норми не підлягає задоволенню. Оскільки перевірка факту злочину за нормами КПК здійснюється саме після відкриття кримінального провадження, тобто внесення даних до ЄРДР.

Те саме можна сказати про питання необхідності арешту тимчасово вилученого майна, родові ознаки якого визначені ухвалою про дозвіл на проведення обшуку. Спочатку згадка про носії інформації сприймалась як дозвіл на вилучення усіх носіїв інформації в будь-якій формі — від серверів до флешок. Тому суди, розглядаючи питання повернення цього майна, відмовляли в скаргах власників, указуючи на дозвіл на вилучення майна в ухвалі на обшук.

Згодом критичної межі досягла маса роботи адвокатів із доведення, що «інші носії інформації» не означають саме цей вилучений та визначний індивідуальними ознаками iphone. І судова практика була скорегована.

Під час формування усталеної практики зазвичай працює два фактори:

• судді не впевнені у своїй думці, тому враховують позиції колег;
• судді намагаються спростити свою роботу за рахунок копіювання рішень колег.

Вплив цих факторів потребує додаткових досліджень та кількісного аналізу.

Можна згадати й інші викривлення усталеної судової практики, зокрема те, що презумпція невинуватості насправді не працює з огляду на обвинувальний ухил. Або принцип «держава завжди має рацію», коли законом покладено обов’язок щодо доведення правомірності своїх дій та рішень саме на суб’єкт владних повноважень. А на практиці адміністративні суди фактично проводять судове слідство, збираючи докази, замість суб’єкта владних повноважень. Можна згадати також і схильність суддів відмовляти в забезпечені позову, оскільки відсутні докази намірів відповідача не виконувати судове рішення (хоча їх іноді складно навіть уявити).

Які причини таких викривлень? Очевидно, що діє складна сукупність причин — від об’єктивних (наприклад, надмірне навантаження судів) до суб’єктивних (наприклад, очікування корупції).

Надмірне навантаження створює «конвеєр», «шалений принтер», коли судді не мають можливості приділяти справам достатньо уваги. При цьому, якщо загалом по країні ситуація здається серозною, то в деяких судах вона дуже проблемна. Наприклад, Харківський апеляційний суд має 43 вакантні суддівські посади із загальної кількості в 60 суддів.

Минулого року юристи обговорювали помилку в судовому рішенні. Суд вирішив конфіскувати монету, де був зображений «Бюст Сталіна», хоча напис на монеті «Paul von Hindenburg» вказував на Пауля фон Гінденурга. Таку помилку, ймовірно, допустили митники. А суд підтвердив, очевидно орієнтувались на вуса та бороду, а не на напис на монеті. Чи мала значення ця помилка? Напевно, ні, але кожен адвокат може згадати багато випадків, коли суддя просто щось не побачив та проігнорував у складній справі.

Питання очікування корупції (неправомірної вигоди) та впливу цього фактору теж потребує додаткових досліджень. Загалом це працює так: за певною категорією справ наявна корупція і вона очікується; надалі за відсутності корупції в таких справах кожного разу ухвалюється рішення про відмову в позовних вимогах. Такі відмови кількісно формують судову практику, після чого будь-яке відхилення в ній сприймається як корупція іншими суддями. Саме цим можна інтерпретувати небажання суддів приймати рішення про забезпечення позову.

Ситуація може працювати й навпаки: масова корупція формує судову практику. І ця практика стає усталеною. Незважаючи на відсутність корупції, судді копіюють рішення з реєстру, оскільки так швидше.

Баланс між єдністю практики та необхідністю мати позицію

У 2012 році, тобто до військової агресії, росіяни провели дослідження, яке стосувалося також впливу власної думки/думки колег на судове рішення.

Як бачимо, згідно з опитуваннями, рішення за аналогічними справами мали більший вплив, аніж власна думка. Вона була лише трохи важливішою, ніж думка колег.

Підсумовуючи, можу зазначити: треба проводити додаткові дослідження щодо «інерції» практики, впливу вагомості власної думки та навантаження, очікування корупції. Важливо також систематизувати викривлення судової практики.

Можливо, треба оцінити ефективність інституту зразкової справи та розширити його дію на всі юрисдикції, надати право розглядати певні категорії зразкових справ апеляційним судам.

Короткі публікації Тимура Михайлова читайте в його телеграм-каналі Всередині судді 

---