Колишній Голова Державної Митної Служби України та найстильніший чоловік в сучасній політиці- Максим Нефьодов розповів редакції Legal Hub про своє звільнення, українські інвестиції та незручне для деяких особистостей Prozorro.

1) Ви зробили прекрасну кар’єру в інвестиційній сфері. Скажіть, на вашу думку, як Україні залучити більшу кількість інвестицій? 

– Насправді, в світі відбувається конкуренція за інвестиції. Зрозуміло, що Україна має виглядати як можливо краще у цьому конкурентному полі. Це дуже банальна відповідь, але це так.

Коли я керував інвестиційним фондом, то відповідав за Європу Африку і Азію, відповідно, дивився на ці країни і шукав переваги (фішки), які є у цих країнах. Саме тому для України так важливо бути високо і зростати у світових рейтингах, в тому ж самому Doing Business від Світового Банку.

Важливо якось виділятися! Звичайно, треба бути реалістом, мене завжди засмучують наші постійні історії про вигадування “власного велосіпеду”, і при цьому бажання повернутися в “омріяні” радянські часи, коли Україна має робити те, з чим асоціюється багатство (на їх думку), це: власні літаки, власні потяги, власні станки і так далі. По-перше, в світі зараз це вже не актуально і ,наприклад, експортний ринок комп’ютерних ігор набагато переважає експортний ринок озброєння. Навіть відсторонюючись від цих факторів треба розуміти, що Україна- не Радянський Союз і,відповідно, ми маємо вбудовуватися в ланцюжки доданої вартості.

Я б дуже волів спостерігати Україну, як найліберальнішу країну на кордонах Євросоюзу. В цьому я бачу нашу конкурентну нішу в боротьбі за інвестиції, тому що, звичайно, в нас ніколи не буде дешевої робочої сили, яка готова працювати за 100 доларів з ранку до ночі, як в країнах Африки. З іншого боку, в нас є переваги в якості навчання, в якості логістики та інфраструктури, їх треба використовувати. Наша конкурентна пропозиція, котру я бачив будучи в Міністерстві Економіки, це – не виробляти в Китаї, не виробляти у В’єтнамі, чи  Індонезії. Виробляти в Україні і експортувати в Євросоюз. Саме в цьому я і бачу нашу можливість боротися за  інвестиції.

2) На якому рівні зараз інвестиційна ситуація в державі? 

– Якщо дивитися на це питання відсторонено і беземоційно, то Україна находиться десь на середньому рівні. Цьому відповідає і наше місце в рейтингу легкості ведення бізнесу. Це не катастрофічна ситуація, мене засмучують деякі політизовані оцінки в яких говорять, що в нас все дуже погано і ми найгірша країна в світі. Ні, це не так і звичайно, в нас є прогрес. Тільки за той час коли я був в Мінекономіки і відповідав за цей напрямок, ми в тому ж самому рейтингу зросли на 16 місць. Але зрозуміло, що ми не хочемо бути вічно догоняючою країною, яка лише трішечки зростає кожного року, нам потрібен прорив, нам треба увійти в топ 30 країн.

3) Що найбільше лякає зарубіжних інвесторів щодо України?

-Звичайно, це наша судова та правоохоронна система, питання населення, яке кожен рік скорочується та політична турбулентність, коли ти не можеш зрозуміти що очікувати від країни. То ми вводимо реформи, то ми їх відкочуємо, ми працюємо з МВФ, потім ми погрожуємо стати суверенної країною,  ми спершу націоналізуємо Приватбанк, потім хтось намагається в судах його відібрати. Все це створює дуже негативний імпульс і заважає нашій країні.  Ще – низька спроможність всіх органів влади в питаннях співпраці з інвесторами. Це така класична українська біда- ми дуже любимо свободу і в цьому плані, порівняно з багатьма сусідами, вміємо її відстоювати і готови за неї боротися. Але ж це приводить до того, що коли треба щось робити, починається тотальна анархія. Коли інвестор приходить і просить побудувати 500 метрів колії, для мене, як для держслужбовця в минулому, це звучить як утопія. Я починаю уявляти картину: Укрзалізниці це не цікаво,  для будування треба змінити їх фінансовий план, а фінансовий план погоджується Кабміном та всіма органами влади, починається тотальний лобізм, після цього треба оголошувати тендер, вибрати підрядник і тільки тоді, можливо, почнеться будування, а скоріше за все почнеться історія з виділенням землі, а земля проходе по чийсь сільраді, сільрада скажете, що треба змінювати план а грошей в бюджеті немає. Тобто, ви розумієте, це стає  важким або зовсім не можливим для інвесторів.

Якщо ми хочемо щоб інвестори бачили в Україні надійного партнера, а не просто напів хаотичну країну, ми маємо підвищувати спроможність працювати з інвесторами, надавати їм допомогу та повноваження.

 

3) У 2016 році ви були призначені першим заступником міністра економічного розвитку України. Як ви оцінюєте результати вашої роботи?

-Якщо чесно, я досяг більшого, ніж я очікував коли приходив у владу. Колись я розповідав, що в мене був папірець, на якому колишній міністр економіки Айварас Абромавичус, запрошуючи мене на посаду, накидував завдання бажаних досягнень. Як не смішно, але виконано все з того, що планувалося. Я не хочу щоб це було сприйнято як похвальба, що ми досягли ідеалу. Ні, це не так. Багато речей, які дуже потрібні державі аби виправити інвестиційний клімат, їх зрушити дуже важко. Мені точно не соромно і за прогрес в бізнес кліматі, за питання корпоративного управління і наглядових рад, за гармонізацію української системи технічного регулювання та, звичайно, Prozorro.

4) Перед звільненням вам запропонували на вибір 3 вакансії: начальник управління Держказначейства, заступник начальника відділу Агентства зони відчуження, заступник начальника управління Агентства енергоефективності. Для вас це прозвучало, як образа? 

-Це формальна історія. Згідно закону, Нацдержслужба зобов’язана запропонувати не менш трьох посад для державного службовця категорії А. Я не сприймаю це якось образливо, розумію що ніхто собі не ставив завдання, хочаб теоретично, запропонувати мені щось, що відповідає моїй  кваліфікації. 

5) Як ви могли б прокоментувати своє звільнення з посади голови Державної митної служби? Ви стали “незручним” для деяких?

– Я думаю, що тенденція вже зрозуміла. Були звільнені абсолютно всі нові люди, які прийшли в другий половині 2019 і на початку 2020. Всі люди, які асоціювалися з урядом Гончарука та прозахідним мисленням. Чому це відбувається? Я могу робити тільки припущенн. Напочатку це якось прикривалось питаннями ефективності чи формальних претензій, але 3-4 місяці потому вже стало очевидно, що звільнили всіх, незважаючи на ефективність. 

Частково, це пов’язано зі зміною уряду в цілому, а частково, на жаль, це пов’язано з якоюсь незрозумілою для мене політичною трансформацією. Коли очевидний прозахідний ліберальний курс перетворюється на загравання та сподівання всидіти на всіх стільцях, не проводячи радикальні зміни, які можуть не всім сподобатись. 

Якщо казати про свій кейс, то я не бачив, жодного разу, формальної претензії від Міністерства Фінансів.  Вони навіть не запитували мене на тему зборів та ефективності, не проводились ніяких наради. Просто, без повідомлень, було прийнято рішення про звільнення всієї управлінської команди. Я готовий допустити, що хтось може буди не задоволений моєю роботою, але бути незадоволеними моєю та роботою абсолютно всіх заступників- це якась комедія. 

6) Prozorro повністю виправдав ваші очікування і цілі? На даний момент ви могли б назвати ринок держзакупівель повністю прозорим і незалежним?

-Prozorro не є якоюсь ідеальною системою в розумінні людей, які очікують що можно зробити будь-яку реформу і вона перетворить життя на рай. Але Prozorro точно перевершило мої очікування стосовно того, яких змін можно реалістично досягнути в нашій країні, і це не є тільки моя внутрішня оцінка, це результати опитувань які ми проводимо, оцінка бізнеса, який користується системою та оцінка профільних рейтингів і нагород. Ми зібрали всі нагороди, які тільки могли в сфері публічних закупівель.

Це реально крутий проект і мені б хотілось щоб люди цінували те, що створено в Україні. Не цінували работу Максима Нефьодова, я завжди дуже агресивно реагую на спроби назвати мене батьком Prozorro, тому що це робота величезної команди людей на держслужбі і поза її межами, яка зробила все це можливим. 

Ми (населення) себе не цінуємо, нам здається що щось гарне може бути тільки в Америці або Японії, а що найкраща в світі система закупівель може бути створена в Україні- ніхто не вірить. Для мене це дивно, тому що, все-таки, в нас багато проблем в країні, але треба цінувати те, що зроблено, а зроблено дуже багато: зекономлені мільярди доларів для державного бюджету, більше половини компаній, які приймають участь в Prozorro, вони бачать суттєві покращення стосовно тієї ситуації, яка існувала раніше. Коли Prozorro не працює 15 хвилин, про це пишуть в новинах, люди ставляться до нього, як до сервису, який має бути завжди онлайн. Я  дуже радий що і Prozorro, і Prozorro продажі вже рік успішно працюють без мене. 

7) Чи були спроби атакувати Prozorro? Яким чином це відбувалося?

-Так, вони постійні. Це ж реформа, це нескінченний процес, в якому ми намагаємось відвоювати  “територію” у корупціонерів і нездар, а вони намагаються нам всіляко шкодити, обмежувати закупівлі, на які Prozorro розповсюджується, якось обрізати систему і заважати їй працювати. Якщо ви щось робите і проти вас не борються- ви фейковий реформатор. Коли ми кажемо що зекономили мільярди, це означає що ми у когось відібрали корупційні гроші. Якби ці люди, у яких ми відібрали їх, з нами не боролись, це було би ознакою що ми щось робимо не так.

8) Які плани і цілі ви поставили собі на найближчі пару років? 

– Я, напевно, не хочу відмовлятися від ідеї що я можу колись повернутися в державний сектор, але не тому що я “приклеївся” до крісла, а тому що, якщо в Україні буде нове вікно можливостей для швидких кардинальних змін, то не скористатися цим- це помилка. Мені б дуже не хотілось, коли я буду старий, відчувати провину що не скористався можливістю. Це найбільше про що людина може жалкувати коли помирає. Не про незароблені гроші чи не отримані бонуси, а про те, що можно було щось зробити, а ти відмовився або побоявся. Але для цього має бути вікно можливостей, для цього має бути ситуація коли в уряд заходить велика кількість адекватних людей, які щиро будуть намагатися ці зміни втілювати. А зараз я хочу сконцентруватися на кількох бізнес проектах та на роботі в громадському секторі.

 

---