Мораль і релігійні принципи у Стародавньому Єгипті були фундаментом суджень щодо того, що саме вважати злочином і як за цей злочин карати. Іноді єгиптяни судили і засуджували навіть людей, що вже померли. Це називалося “судом іншого світу”.

Про окремі злочени та покарання за їх вчинення, пише ВВС.

Головну роль в єгипетському судочинстві грав культ Маат – богині істини, справедливості, закону і порядку. Порушуючи правила поведінки, людина немов руйнувала космічну гармонію і завдавала шкоди як іншим людям, так і всій державі.

Французький єгиптолог Клер Лалует у своєму дослідженні “Фараони за часів царів-богів” пише, що в ті часи вважалося, що Маат – це символ вселенського порядку, необхідного для добробуту суспільства і всього світу, створеного єгипетськими богами.

За легендою початок давньому законодавству Єгипту поклав бог Тот, який передав єгипетським жерцям 42 священні книги.

Злочини в Стародавньому Єгипті ділилися на дві категорії: злочини проти суспільства (вбивство, перелюбство, крадіжка приватної власності) і злочини проти держави і порядку в країні (хабарництво, державна зрада, розкрадання державної власності і неналежне ставлення до релігійних об’єктів).

Гарантом порядку вважався Фараон – він сам брав участь в процесах, але потім сформувалися суди, і фараон брав участь тільки в найбільш гучних справах.

Вбивство

У Стародавньому Єгипті життя вважалася благословенням згори, і того, хто відбирав у іншої людини життя, засуджували до смертної кари. Хоча вже в ті часи суди розрізняли навмисне і ненавмисне вбивство.

Є версія, що навмисне вбивство каралося стратою не завжди. Іноді покарання було психологічним, і часто воно вважалося більш суворим, ніж просто смертна кара. Щодо сина, який убив одного зі своїх батьків, спочатку застосовували тортури, а вже потім страчували.

Якщо ж батьки вбили свою дитину, покарання було більш “витонченим”. До них прив’язували тіло дитини і не менш як три доби тримали під охороною на спеці – до тих пір, поки тіло не починало розкладатися.

Часто засуджених до смерті просто згодовували крокодилам. Але деяким “щастило більше” – їм давали можливість вчинити самогубство.

Якщо вбивство було ненавмисним, і цей факт вдалося довести – у такому випадку вбивця не міг увійти у власний будинок доки не пройде ритуал очищення від вчиненого ним гріха, і не принесе жертвоприношень на могилу загиблого від його рук. Також передбачалося примирення між сім’ями правопорушника і його жертви, а також виплата певної компенсації.

За приховування інформації про вбивство або інформації, яка могла допомогти запобігти подібному злочину карали так само, як і вбивцю.

У Стародавньому Єгипті також заборонялося вбивство тварин, які мали важливе релігійне значення – ібісів, кішок і т.д. Навмисне вбивство цих тварин каралося стратою, ненавмисне – штрафом. За розповідями грецького історика Діодора Сицилійського, коли римський повозчик, випадково переїхав настільки шановану в народі тварину (кішку), то був одразу ж убитий єгипетським солдатом.

Перелюбство

Перелюбство вважалося злочином проти основних релігійних принципів, але цей гріх стосувався лише сексуальних стосунків чоловіка із заміжньою жінкою. Цей злочин карався стратою.

У найдавніших законах говорилося: “Якщо ви хочете зберегти дружбу з кимось, то заходячи в їхній будинок, не наближайтеся до жінок і не заходьте в їхню частину будинку”. За часів фараонів вважалося, що якщо чоловік згрішив із заміжньою жінкою, то буде згодом здійснювати й інші гріхи, відповідно, його слід стратити.

У давньоєгипетських текстах також говориться, що покарання дружини, яка зрадила своєму чоловікові, обирав сам чоловік. Він міг або самостійно вирішити, як саме покарати дружину, або пробачити їй та її партнеру, або звернутися до суду.

В одному з папірусів часів правління фараона Рамсеса V описується випадок, коли перед судом постала сім’я, яка занадто жорстоко обійшлася з жінкою, яка, на їхню думку, зганьбила родину своєю поведінкою. Жінку кинули в річку на поживу крокодилам.

Покарання для чоловіків, які вчинили аналогічний злочин, були легшими. При цьому жінки в Стародавньому Єгипті мали рівні права з чоловіками в тому, що стосувалося участі в судових процесах.

Крадіжки

За крадіжку карали штрафом, що у два або три рази перевищував вартість викраденого. Штраф за крадіжку державної власності перевищував її вартість у 180 разів.

Спійманий злодій мав взяти на себе зобов’язання повернути вкрадене і зізнатися в скоєному, після чого він отримував 100 ударів кулаками. Потім він мав урочисто заприсягтися ніколи більше нічого подібного не робити. Якщо він відмовлявся дати подібну клятву, його кидали в річку до крокодилів.

Всі ці покарання були публічними.

Хабарництво

Випадки хабарництва, зазвичай, не розглядалися судами. Спійманих за це чиновників просто звільняли і знижували у соціальному статусі до рівня простого селянина. Але були і судові процеси.

Не всі були цим задоволені. В одному зі знайдених рукописів знайшли молитву засудженого до бога Амона: “Почуй мене, Амоне. Я бідна людина, а суд вимагає срібла і золота. Зроби щось, Амоне”. Нічого не нагадує…?

Коли справи про хабарництво доходили до суду, деякі обвинувачені проявляли винахідливість. В одному з папірусів описується, як обвинувачений дав хабаря писареві суду, і той виніс на вулицю і передав йому всі матеріали справи. А ви кажете про сучасний світ… 🙂

Один з обвинувачених, який був затриманий у зв’язку з пограбуванням гробниць під час правління Рамсеса IX, стверджував, що також був звільнений з-під арешту після того, як заплатив хабар.

“Мене заарештували і тримали в кабінеті управителя Тіби. Я віддав їм мою частку з 20 злитків золота”, – наводяться його слова в книзі “Злочин і покарання в Стародавньому Єгипті”.

Державна зрада

У Стародавньому Єгипті злочини проти держави і фараона вважалися найбільш одіозними. Єдиною мірою покарання в подібних випадках була смертна кара, незалежно від соціального статусу засудженого.

Як говориться в Туринському судовому папірусі, на фараона Рамсеса III було скоєно замах, в результаті якого він помер і відійшов в інший світ. Кажуть, що вже звідти він звернувся з настановою до суддів, які розглядали справу про замах.

Змову проти Рамсеса III організувала одна з його молодших дружин Тія, нібито сподіваючись звести на престол свого власного сина. До змови приєдналися багато інших мешканок гарему, а також деякі командувачі війська і представники знаті.

Змовників засудили до смертної кари, деяких змусили вчинити самогубство. Крім того, перед смертю їх позбавили імен та замінили їх на образливі прізвиська – це позбавляло їх надії на гідне загробне життя.

Наступним фараоном став Рамсес IV, чиєму сходженню на престол і хотіла запобігти Тія.

Пограбування гробниць та храмів

Розграбування гробниць, особливо якщо там спочивали високопосадовці, вважалося тяжким злочином. У гробницях, як правило, перебували цінні речі і коштовності. Їх часто грабували, коли влада слабшала.

Особливо не пощастило Рамсесу II – жерці ховали його мумію п’ять разів. Чотири рази розбійники грабували спочатку його власну гробницю, потім гробниці, в які переміщали його тіло.

Зрештою, мумію Рамзеса II і останки інших фараонів перемістили в таємне сховище у скелях Херіхора. Там вони пролежали до кінця XIX століття, коли сховище виявило місцеве арабське плем’я. Потім їхні залишки відправили до музею.

Покаранням за розграбування гробниць була смертна кара. У разі, якщо прах покійного не знайшли, злочинцю відрубували кисті рук і били батогом 100 разів. Влада Стародавнього Єгипту також була стурбована грабунком храмів і ухвалила низку законів для боротьби з цим.

У законах також говорилося, що той, хто викрав тварину з храму і передав її комусь, мав бути засуджений до смертної кари. Якщо злодій залишав тварину у себе, йому відрізали ніс.

За крадіжку іншого майна храму також належало 100 ударів батогом і штраф, який в 100 разів перевищував вартість вкраденого.

---